Утиски української мови в російській імперії (за матеріалами Центрального державного історичного архіву України, частина перша)

У складі Московського царства, а згодом російської імперії український народ потерпав від порушення політичних прав після відмови російських царів від зобов’язань щодо збереження широкої автономії і самоврядування українського народу, які вони взяли на себе за Березневими статтями 1654 р. та низкою наступних договорів. Позбавивши український народ можливості захистити себе політично та інкорпорувавши старшинську еліту, царський уряд відібрав у народу також і громадянські права, перетворивши на залежних кріпосних. Обмеження прав українців у російській державі стосувалося передовсім мови. Спочатку це проявлялося у нав’язуванні російських практик при виданні богослужбової літератури та у друкарстві ще з кінця XVII ст., а пізніше з розгортанням українського національного руху у систематичній і цілеспрямованій практиці створення законодавчих заборон щодо вживання української мови.

Першим документом на виставці є розпорядження міністра народної освіти Сергія Уварова 1847 р., що зобов’язувало викладачів Київського університету надавати перевагу російській мові, літературі, історії права. Цей документ з’явився як реакція на посилення інтересу до вивчення української мови, фольклору і літератури; формулювання політичних завдань українського руху в програмі Кирило-Мефодіївського братства; поширення творів Тараса Шевченка і Пантелеймона Куліша; пробудження інтересу до історії українського народу, викликаного публікацією «Історії Русів» у 1846 р.

Реакційна політика царського уряду у роки після викриття Кирило-Мефодіївського товариства та переслідування його учасників змогла лише на деякий час загальмувати розвиток українського національного руху. Вже в 1860-х роках царські чиновники прискіпливо слідкували за суспільно-політичним життям на українських землях, де відбулося посилення українського руху. Відповіддю влади стало розпорядження міністра внутрішніх справ Петра Валуєва від 30 липня 1863 р. про заборону друкувати книги, окрім художньої літератури, українською мовою.

Однак, ця заборона не могла позбавити мови багатомільйонний народ і зупинити наростання патріотичного руху, хоча і в нечисельних колах університетської молоді чи інтелігенції, організованих у Громади. Усвідомлюючи загрозу масовізації громадівського руху, що з-поміж іншого ставив собі за завдання просвіту народу, поширення громадських і культурних ідей серед населення, царська влада намагалася вибити з рук громадівців можливість звертатися до народу рідною українською мовою. 18 травня 1876 р. імператор Олександра II видав розпорядження, що увійшло в історію під назвою «Емський указ». Ним заборонялося публічне вживання мови та друковане українське слово, натомість допускалося видання художньої літератури та історичних джерел за допомогою російської орфографії. Рішення щодо дозволу на публікацію таких творів потрібно було отримувати у Головному управлінні у справах друку у Санкт-Петербурзі, в установі, що діяла при міністерстві внутрішніх справ. Отож імперська влада розуміла значення української мови для консолідації українського руху і зробила усе можливе, щоб цього не допустити.

Збільшення кількості початкових шкіл після лібералізації царського режиму, викликаної вимушеними реформами унаслідок поразки у Кримській війні, актуалізувало питання мови навчання. Однак, як показано у документі виставки від 24 лютого 1881 р., царські урядовці наголошували на недопустимості навіть друкування статей, які б порушували тему використання української мови у навчанні й богослужіннях.

У 1881 р. влада під тиском культурних діячів змушена була піти на деякі поступки, які, зокрема, стосувалися театральних вистав. Згодом було внесене застереження, яке зобов’язувало театральні трупи мати у своєму репертуарі поряд з українськими російські спектаклі.

У 1905 р. на тлі революційних заворушень була переглянута і царська політика щодо української мови: Валуєвський циркуляр і Емський указ втратили чинність, дозволено друк текстів українською мовою, але за умови використання російського правопису і після проходження цензури на політичну благонадійність.

Після 1907 р. царські чиновники наполегливо працювали над згортанням усіх здобутків революції 1905 р., знищуючи навіть ті незначні поступки у сфері використання української мови, яких вдалося за той час досягти. На виставці представлено документ з описом статті Софії Русової, в якій критикується циркуляр міністра внутрішніх справ Петра Столипіна від 20 січня 1910 р., яким заборонялося видання дозволів на діяльність будь-яких національних товариств.

Питання використання української мови в російській імперії пильно відслідковувалося політичною поліцією, особливо з початком Першої світової війни, – всі україномовні періодичні видання та видавництва заборонялися. Таким чином російська влада зробила все можливе шляхом законодавчих заборон та поліцейських репресій, щоб не допустити поширення української мови і розгортання українського політичного руху.

Із початком Української революції 1917-1921 років українські політичні сили ставили національно-культурні вимоги до Тимчасового уряду. З утворення Української Центральної Ради український народ і українська мова отримали можливість захисту політичних прав. Після Жовтневого перевороту вся повнота влади перейшла до Центральної Ради. ІІІ Універсалом Української Центральної Ради проголошено Українську Народну Республіку. Всі обмеження царської влади на вживання української мови були скасовані. Документи щодо розширення сфери вживання української мови на офіційному рівні урядами Української Народної Республіки та Української Держави теж публікуються у виставці.

Більшість документів, представлених на виставці, опубліковані у збірнику «Українська ідентичність і мовне питання в російській імперії: спроба державного регулювання (1847–1914)», підготовленому працівниками архіву у співпраці з Інститутом історії України НАН України.

1847 р., травня 29. – Розпорядження міністра народної освіти С. С. Уварова попечителеві Київського навчального округу О. С. Траскіну із зобов’язанням викладачів Київського університету
у викладанні і дослідженнях надавати перевагу російській мові, літературі, історії.
ЦДІАК України, фонд 707, опис 261 (1847), справа 12, аркуші 3–10

1859 р., березня 14. – Повідомлення цензора Київського цензурного комітету О. М. Новицького
попечителеві Київського навчального округу і голові Київського цензурного комітету М. І. Пирогову
про заборону використовувати латинський алфавіт в українськомовних творах.
ЦДІАК України, фонд 707, опис 261 (1859), справа 7, аркуші 1–2

1863 р., липня 18. – Розпорядження міністра внутрішніх справ П. О. Валуєва
Київському цензурному комітетові про заборону друкування
українською мовою книжок релігійного змісту,
підручників та видань для початкового читання.
ЦДІАК України, фонд 293, опис 1, справа 552, аркуш 28

1876 р., червня 15. – Циркуляр Міністерства народної освіти помічникові попечителя Київського навчального округу І. П. Новікову
про посилення контролю за викладачами Харківського, Київського та Одеського навчальних округів,
заміну неблагонадійних викладачів «вихідцями з великоросійських губерній»,
а також про вилучення українськомовних видань із бібліотек початкових та середніх шкіл.
ЦДІАК України, фонд 707, опис 261 (1876), справа 30, аркуш 1 і зворот

1881 р., лютого 24. – Розпорядження Головного управління у справах друку Київському окремому цензорові з іноземної цензури
про заборону друкувати статті про навчання в народних школах українською мовою,
про виголошування нею церковних проповідей,
а також статті до дня вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка.
ЦДІАК України, фонд 294, опис 1, справа 4а, аркуш 292 і зворот.

1881 р., жовтня 16. – Циркуляр міністра внутрішніх справ М. П. Ігнатьєва київському,
подільському і волинському генерал-губернаторові О. Р. Дрентельну
з доповненнями положень Емського указу.
ЦДІАК України, фонд 294, опис 1, справа 4а, аркуш 293 і зворот.

1889 р., грудня 24. – Циркуляр Головного управління у справах друку цензурним комітетам і окремим цензорам
з внутрішньої цензури з нагадуванням про категоричну заборону
розглядати українські літературні твори,
написані «кулішівкою».
ЦДІАК України, фонд 294, опис 1, справа 4а, аркуш 304 і зворот.

1895 р., грудня 18. – Висновок Московського духовно-цензурного комітету,
надісланий до київського окремого цензора з іноземної цензури Б. М. Юзефовича,
про заборону друкувати псалми,
перекладені П. П. Гулаком-Артемовським.
ЦДІАК України, фонд 294, опис 1, справа 273, аркуш 231 і зворот.

1905 р., травня 8. – Циркуляр Головного управління у справах друку цензурним комітетам
про допущення до друку для народного читання
лише «безумовно нешкідливих» книг українською мовою.
ЦДІАК України, фонд 1680, опис 1, справа 10, аркуш 18 і зворот.

Виставку підготували:

Валентина Саламаха головний спеціаліст
відділу використання інформації
документів ЦДІАК України

Юлія Орел начальник відділу
використання інформації документів
ЦДІАК України