Чому не завжди вдається встановити мовне порушення: роз’яснення

До Секретаріату Уповноваженого регулярно надходять звернення щодо можливого порушення мовного законодавства, зокрема у сфері освіти. Кожне таке звернення є важливим і розглядається в установленому законом порядку.

Водночас необхідно чітко розуміти: Уповноважений не може ухвалювати рішення на підставі припущень або суспільної оцінки ситуації. Потрібні факти, які можна юридично довести.

Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» передбачає можливість застосування заходів реагування лише за наявності встановленого та доведеного складу правопорушення.

Наприклад, у сфері освіти для притягнення до відповідальності необхідно документально підтвердити:

• що суб’єкт дійсно здійснює освітню діяльність;
• що відбувався саме освітній процес (а не приватне спілкування чи інша діяльність);
• що особа діяла в межах службових повноважень;
• що подія мала місце в конкретному закладі або на конкретній локації;
• що під час виконання службових обов’язків застосовувалася недержавна мова всупереч вимогам закону.

Якщо ці обставини неможливо встановити або підтвердити належними доказами, закон не дозволяє представнику Уповноваженого скласти протокол про порушення, а Уповноваженому -  накласти адміністративне стягнення.

У межах заходів державного контролю представником Уповноваженого витребовуються пояснення, документи, договори, підтвердження статусу суб’єкта, аналізуються надані фото- та відеоматеріали. Проте не кожен запис або свідчення дають можливість однозначно встановити всі юридично значимі факти: час, місце, суб’єкта та характер діяльності.

Саме тому для ефективного реагування важливо, щоб до звернення додавалися матеріали, які дозволяють чітко ідентифікувати:

• хто здійснював діяльність;
• у якому статусі;
• де саме і коли це відбувалося;
• у межах яких повноважень діяла особа.

Застосування адміністративного стягнення у вигляді попередження або штрафу - це правовий механізм. Він працює тоді, коли є належна доказова база.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність адміністративного правопорушення та винність особи. Такі дані можуть підтверджуватися, зокрема, протоколом, поясненнями осіб, показаннями свідків, висновками експертів, речовими доказами, матеріалами фото- і відеофіксації, іншими документами.

Водночас згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є лише ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто безпосередньо підтверджують обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Активна позиція громадян є надзвичайно важливою, але рішення Уповноваженого завжди ґрунтуються виключно на законі та доведених фактах.