Уповноважений із захисту державної мови розповів в інтерв'ю "Сьогодні" про дію мовного закону, штрафи та іспити з української
Закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної" набрав чинності 16 липня 2019 року. Щороку втілюються у життя нові норми, передбачені цим документом. Однак що він дав та як змінилося життя українців – про це журналісти сайту "Сьогодні" поговорили з уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кременем.
– Майже два з половиною роки тому закон про мову наробив багато галасу. Але минуло кілька місяців, і про нього забули. Складається враження, що ситуація з моменту ухвалення документа ніяк не змінилася. Ви можете це підтвердити або спростувати?
– Закон про мову став нашою реальністю, нашою дійсністю. Він є тим важливим концептом ідентичності, який, слава богу, працює. І української справді стало більше. Те, що ми бачимо сьогодні, – це позитивно, це якісно, це ефективно.
– Ваші опоненти часто говорять про примусову українізацію. Мовляв, в Україні є території, так звані мовні анклави, де ніколи українською не розмовляли, але там громадяни України. Як бути з ними?
– У мене немає опонентів, а є відверті вороги України. У нас досі є такі, хто ходить покладати квіти до пам’ятників тиранам і вбивцям українського народу. Але це не означає, що Україна має зупинитися і чекати, поки вони повернуться до колони сподвижників і справжніх будівників нашої держави.
Завдання української держави, так само як і для мене, – творити кращі умови. Щоб людина могла спілкуватися вільно. А ті, хто спілкується вільно, – мали можливість отримувати послуги, чи то освітні, чи то інформаційні, чи то медичні, державною. І саме принцип "лагідної українізації" лежить в основі закону про мову.
– Деякі політики, які займають державні посади, заявили про принципову відмову говорити українською, нібито через утиски російської. Як це взагалі може співіснувати із ситуацією, що чиновник має публічно спілкуватися тільки державною мовою?
Сьогодні це ганебно – бути чиновником, депутатом і не знати державну мову. Скажу навіть більше: це ознака хамства, безкультур’я і неповаги до України й українського народу.
– Чи є на практиці інструменти для того, щоб карати таких депутатів і чиновників?
На нашу адресу тільки цього року надійшло близько 3000 звернень, і вони, зокрема, стосуються чиновників. Відповідно до Регламенту Верховної Ради, закону "Про статус народного депутата України", а також мовного закону визначено, що кожен народний депутат повинен володіти державною мовою і послуговуватися нею під час публічних заходів. Головує під час пленарних засідань спікер. Я з повагою ставлюся до уродженця Тернопільщини Руслана Стефанчука, він є доктором юридичних наук, професіоналом у галузі конституційного права, і кому, як не йому, знати, як боротися з порушниками мовного законодавства. Як мінімум – це не дозволяти таким депутатам виступати з трибуни. Як максимум – попередження і обмеження в роботі, в участі в пленарних засіданнях парламенту. Не може людина, яка займається законотворчістю, порушувати закон.
– Як тепер можна покарати порушника мовного законодавства? Які санкції діють нині?
– Російська пропаганда зробила з мене мовного інквізитора, мовного карателя, людину страшну, яка вдається до немислимих дій.
Для того, щоб оформити скаргу, її треба зафіксувати чи письмово, чи в аудіо-, чи у відеоспосіб. Законом визначено, що ми можемо складати акти про порушення. А у випадках, коли таких порушень протягом року буде кілька і вони матимуть системний характер, ми зможемо накладати штраф (згідно з законом він сягатиме 5100-6800 грн. – Ред.). З 16 липня 2022 року такі штрафи можуть бути накладені на кожного громадянина, хто свідомо системно порушує мовне законодавство.
Станом на сьогодні жодного штрафу не накладено саме тому, що ми проводимо надзвичайно конструктивну роботу з людьми, які припустилися похибок. Це стосується сфери обслуговування, власників інтернет-магазинів, представників органів поліції, вчителів, лікарів, депутатів місцевих рад, які визнають, що порушення були, але на майбутнє обіцяють бути максимально толерантними і з повагою ставитися як до закону, так і до його виконання.
– З 16 липня цього року запрацювала норма про те, що держслужбовці мають показувати сертифікат про рівень знання мови. Станом на вересень Нацкомісія зі стандартів державної мови видала понад 22 тисячі сертифікатів. Як оцінюєте таку динаміку?
– Я з великим захопленням спостерігав за тим, коли в Україні з’явилося ЗНО, яке прибрало корупційну складову для вступників закладів вищої освіти. Подивімося на іспити чиновників як на ЗНО. Нічого страшного не буде, якщо в майбутньому сертифікація стосуватиметься кожного. Я б дуже хотів, щоб випускники закладів фахової передвищої освіти або університетів замість заліку складали іспит і отримували такий сертифікат. Це було б сучасно, це було б цивілізовано і давало б змогу кожному претенденту на посаду мати максимум можливостей для своєї професійної і творчої реалізації.
– Деякі експерти звинувачують закон у тому, що кількість заяв на держслужбу в десятки разів впала через цей іспит. Чи не призведе це до дефіциту кадрів?
– Мені такі приклади не відомі. Найвищі рівні, запропоновані в іспиті, не складніші, ніж ті запитання, які є у шкільній програмі. Тому кожен, хто хоче розбудовувати українську державу, повинен знати елементарні речі.
– Чи фіксували випадки підробки сертифікатів про знання мови?
Це абсолютно неможливо, тому що база даних розміщується на додатку "Дія" і разом із Міністерством цифрової трансформації ми зробили необхідну роботу, щоб захистити персональні дані. Навіть на перспективу це неможливо. Тому нехай ніхто не переживає і не турбується про те, що у нашій країні можуть з’явитися липові знавці державної мови.
– Про зміну топонімічних назв – ви активно виступаєте за таку реформу. Водночас у нас активна децентралізація. Де знайти баланс між рішеннями центральної влади і думками місцевих жителів?
– Не може бути на мапі України русифікованих назв. Мають бути українські як за назвою, так і за своїм духом. Тому якщо мешканцям подобається жити у селі Спокойствіє, Охотниче, Первомайське, Луч, Южне, це їхнє право, їхнє задоволення. Але настав, як мені здається, час захищати українську мову і в топоніміці, і в застосуванні її в різних сферах.
– У 2019 році увійшов у вжиток новий правопис. Чи встигли українці адаптуватися? Чи вплинуло це на рівень грамотності?
– За півтора року перебування на посаді я не отримав жодної скарги. Український правопис — це демонстрація кодифікації, яка підтверджує розвиток і сучасний стан сучасної української літературної мови.
– Чи можна сьогодні сказати: "Українській мові нічого не загрожує"? Чому?
– Навіть у часи Російської імперії українській мові нічого не загрожувало. Нею спілкувалися у побуті, українською писали шедеври світового масштабу, українська мова була присутня на всіх рівнях. А в нинішні часи, коли є закон, коли відбулася незалежність української держави, коли є стільки носіїв солов’їної в Україні і за її межами, я переконаний у тому, що нашій мові вже нічого не загрожує.
– До слова, ми спитали Ларису Ніцой, чи готова вона працювати на державу в цій сфері. Чи готові ви посприяти її працевлаштуванню?
– Ви знаєте, у мене немає вакансій через те, що у нас були величезні конкурси на посади від провідного спеціаліста до керівника секретаріату уповноваженого із захисту державної мови. У середньому в нас від 30 до 50 претендентів на місце.
Але у нас будуть представники уповноваженого в регіонах, нам потрібно формувати мережу організацій та установ, які будуть проводити іспити на знання державної мови, нам потрібні на майбутнє ті, хто буде організовувати і проводити курси з вивчення рідної мови. Я завжди відкритий до діалогу і готовий сприяти кожному, хто справді вболіває за утвердження нашої мови як державної.
Анна Ткаченко, провідний редактор розділу "Влада"