Тарас Кремінь: Наш мовний закон дуже толерантний (інтерв'ю)

опубліковано 09 листопада 2021 року о 13:24

Українська мова протягом століть зазнавала утисків. Як від царського режиму Російської імперії, так і компартійного часів колишнього СРСР. Навіть з проголошенням незалежності рідна солов’їна не посіла належного їй місця в нашому суспільстві. Але останнім часом крига хоч і повільно, але починає скресати.

Про сьогоднішнє місце української мови в державі й суспільстві, проблеми впровадження мовного законодавства у наше повсякденне життя в інтерв'ю АрміяInform розказав Тарас Кремінь — Уповноважений із захисту державної мови.

— Кремлівські політологи стверджують, що за часів колишнього СРСР українськомовні газети, книги друкувалися мільйонними тиражами, а після проголошення незалежності наклади впали в сотні разів. Яка Ваша точка зору з цього питання?

— У 1991 році ми отримали величезний інформаційний спадок. Маю на увазі засоби масової інформації. Зважаючи на безліч проблем і негараздів, які теж успадкували й до яких додалися нові, держава дійсно не стала приділяти запровадженню української мови в мас-медіа і загалом у суспільстві належної уваги, зосередившись здебільшого на розв’язанні проблем, що мали соціальне забарвлення.

— У квітні 2019 року парламент ухвалив Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а у липні того ж року він набрав чинності. Скажіть, пане Тарасе, за час, що минув, українська мова впевненіше стала почуватись у державі й суспільстві?

— Нагадаю, що, починаючи з 1989 року, в Україні було реалізовано близько 10 законодавчих ініціатив, спрямованих на захист української мови. Зокрема, наприкінці 80-х років, коли на волі опинилися дисиденти, які завжди стояли на українських позиціях, за що й опинилися в радянських концтаборах, відкрилася страшна правда про репресії проти українців, національне відродження пришвидшилося. І багато хто з нас відчув себе українцем не лише за паспортом, а й за духом, переконаннями. Це й підштовхнуло тодішній парламент до ухвалення Закону України «Про українську мову в Українській РСР», ініціаторами якого виступили Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл та інші колишні в’язні сумління. Згодом і в Конституції зразка 1996 року одна зі статей проголошувала пріоритетність української мови. Але вона ефективно не працювала.

Починаючи з 1989 року, в Україні було реалізовано близько 10 законодавчих ініціатив, спрямованих на захист української мови.

На цій темі спекулювали політики, маніпулюючи історичними фактами й узагалі діючи всупереч здоровому глузду. Особливо це проявлялося під час виборчих кампаній: жодні парламентські, президентські й навіть місцеві вибори, особливо у східних і південних регіонах, не обходилися без маніпуляцій, спекуляцій та відвертих інсинуацій щодо мови. Проросійські сили завжди намагалися зробити штучно створену мовну проблему одним з головних своїх пріоритетів у виборчих кампаніях. Не слід забувати і про те, що у парламенті засідала фракція комуністів, за активного сприяння яких до чинного законодавства вносилися російські наративи. Вони активно підтримували відверто проросійську Партію регіонів. Згадайте, як у 2012 році неконституційним способом було визначено статус російської мови як регіональної. Після цього чимало обласних рад затвердили цю норму й почали втілювати її в життя. На той час я був депутатом Миколаївської обласної ради й пам’ятаю, з яким азартом тамтешні депутати ухвалювали рішення.

— Невже ні в облраді, ні в Миколаєві не було притомних людей, які б виступили проти мовних фанатиків?

— Були. Ми організували Мовний майдан. Але нас було дуже мало, а багатьом жителям міста, на жаль, було байдуже. Протистояти в облраді було просто неможливо: з 96 депутатів 80 були регіоналами, 10 — комуністами, а нас, опозиціонерів, «аж» 5!.. Приблизно така ж ситуація склалася й в інших східних і південних областях. З кожним роком вона загострювалась і була одним із чинників, що призвели врешті-решт до Революції Гідності та появи Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Велику роль у його ухваленні відіграв тодішній народний депутат і голова відповідного комітету Микола Княжицький, також інші депутати, які представляли національно-демократичні сили. Я теж доклався до його розроблення та ухвалення, чим і пишаюся. Це був не те що непростий, а й надзвичайно складний процес, проте, незважаючи на розбіжність думок у Верховній Раді й навіть тиск, цей Закон у квітні 2019 року був ухвалений. Були й альтернативні законопроєкти…

Що дав цей Закон? За ці два роки імплементовано чимало його статей, які забезпечили функціонування державної мови у сферах, які є наймасовішими. Наприклад, у всіх державних інституціях, прокуратурі, органах МВС тощо з вами повинні спілкуватися українською.

Важливим є і те, що з 1 вересня 2020 року всі без винятку загальноосвітні школи з викладанням предметів російською і в яких навчалося близько 200 тисяч учнів, перейшли виключно на українську. Починаючи з 1-го класу. Але в нас продовжують функціонувати російськомовні класи, де за клопотанням батьків навчаються діти. Їх, цих класів, не багато, але вони є.

— Мабуть, у південно-східних областях?

— Так. Але вони є навіть у Києві, проте загалом їх в Україні небагато. Викладання фізики, хімії та інших предметів відбувається російською, однак такі предмети, як «українська мова» і «українська література» є обов’язковими для вивчення. В Закарпатті, наприклад, діють класи з викладанням угорською. В місцях компактного проживання румунів, болгар та інших народностей теж є класи, де викладання проводиться їхніми мовами. Я впевнений, що незабаром у всіх школах викладання відбуватиметься виключно українською мовою. Хоча б тому, що це сприятиме успішному складанню випускниками ЗНО і їхньому вступу до вишів. ЗНО з української мови та літератури відтепер є обов’язковими для вступу до будь-якого університету, зокрема й технічного…

— За висновком Конституційного Суду мовний закон повністю відповідає основному закону. Але, наприклад, улітку майже 70 відсотків фільмів, що демонструвалися на п’яти провідних телеканалах, були російськомовними. Я вже не кажу про суцільні порушення вимог цього закону у сфері обслуговування…

— Ми періодично здійснюємо моніторинг телеканалів щодо дотримання чинного законодавства й дійшли висновку, що 7 українських телеканалів порушують його. Тож ми звернулися до їхнього керівництва за роз’ясненнями й розпочали заходи з державного контролю. Окрім цього, результати моніторингу передали до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а також до секретаря Ради національної безпеки і оборони України для відповідного реагування. Я звернуся до голови ВР України з проханням розглянути це питання й на засіданні профільного парламентського комітету — перед законом усі рівні й ніхто не повинен його порушувати. Закон чітко визначає, що українська мова є невіддільним елементом української державності, й рішенням Конституційного Суду від 14 липня 2021 року визначено, що «загроза українській мові рівноцінна загрозі національній безпеці, оскільки мова — це код нації. Без повноцінного функціонування української мови в усіх сферах публічного життя українській нації загрожує втрата статусу титульної нації, що рівнозначно зникненню української державності з політичної карти світу».

16 січня поточного року набрала чинності стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». На початку цього року ми провели потужну роз’яснювальну кампанію серед органів державної влади й місцевого самоврядування, закладів торгівлі й загалом усіх установ, що найбільше працюють з людьми.

В Україні досить розгалужена мережа різних закладів, власниками яких є іноземці. Так ось, ми зустрічалися й спілкувалися і з ними. І вони дослухалися до нас: практично всі їхні працівники обслуговують наших громадян українською. Прикладом може слугувати мережа ресторанів «МакДональдз»: там працюють 18–22 річні молоді люди, проте завітайте до будь-якого ресторану й переконаєтеся у правдивості моїх слів. Словом, іноземці власним прикладом показують нам, як треба виконувати вимоги чинного законодавства.

Чи є порушення? Є. За 9 місяців поточного року ми отримали близько двох тисяч скарг на ті чи інші порушення. У випадках їх хронічного повторення можемо накладати штрафи. Як на установи, так і фізичних осіб — конкретних порушників.

Передбачається, що з наступного року сума штрафу для, скажімо, офіціантки кав’ярні складатиме від 3 400 гривень до 5 тисяч гривень. Для державних службовців вона становить 3 400 – 6 800 гривень.

Тепер стосовно того, як людина має вчинити в разі порушення її мовних прав. Якщо ваше прохання перейти на українську проігнорують, то ввічливо попросіть спілкуватись державною мовою. Коли ж вас і тоді «не почують», запросіть до розмови керівника установи. Як правило, тоді починають «чути». Якщо подібні прецеденти траплятимуться й надалі, то рекомендую фіксувати їх на смартфон і надсилати отриману відеоінформацію до офісу Уповноваженого із захисту державної мови. Ми обов’язково відреагуємо. Зауважу, що керівники державних установ, засновники торговельних мереж з розумінням ставляться до вимог мовного закону та проводять зі своїми працівниками роз’яснювальну роботу, організовують мовні курси. А під час працевлаштування цікавляться, чи володіє претендент на ту чи іншу посаду державною мовою.

— Інколи доводиться чути, що злісні порушники мовного закону повинні нести і кримінальну відповідальність…

— Не впевнений, що так має бути. Україна протягом століть перебувала у складі Російської й радянської імперій, коли саме російська була пріоритетною, а українська вважалася другорядною. Такий факт: за часів царської Росії і СРСР було ухвалено (на найвищому рівні) понад 200 законодавчих актів, указів «царя-батюшки» і постанов Політбюро, які обмежували використання української мови, а то й узагалі забороняли. Чого вартий один лише Емський указ!..

Тож хіба можна за рік чи два розв’язати цю проблему? За всіх негараздів у мовному питанні, вона вирішується природним шляхом: у тому ж Києві дедалі частіше можна почути нашу рідну, солов’їну. Я впевнений, що наступні покоління більше цінуватимуть, поважатимуть рідну мову своїх пращурів. Це — аксіома.

Проте володіння українською, спілкування нею має бути престижним, перспективним для молоді. Авторитет рідної мови потрібно всіляко піднімати в усіх сферах нашого життя. Зокрема створювати пристойні кінофільми, ставити на високому художньому рівні спектаклі, видавати більше літератури українською — і тоді ситуація зміниться швидко. Щоправда, не потрібно заощаджувати на мовному питанні.

— Раніше, до 2014 року, книжковий ринок був ущент заповнений російськомовною продукцією. Яка ситуація сьогодні?

— Чинне законодавство передбачає, що не менше ніж 50 відсотків книг, які друкуються в нашій країні, мають бути українською. А у книгарнях, які їх реалізують, теж 50 відсотків повинні бути українськомовними. За всі регіони не скажу, але у більшості книгарень ця вимога виконується. При цьому на полицях чимало й іншомовної літератури.

— Якби Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» був ухвалений не навесні 2019-го, а, скажімо, навесні 1992-го, ми б уникнули багатьох проблем. Можливо, і подій на сході…

— Важко сказати. Але зауважу, що у країнах Балтії за розв’язання мовного питання взялися з перших днів проголошення незалежності. Наприклад, без наявності сертифіката про володіння литовською чи естонською мовами людина ніколи не отримає громадянства, що передбачає певні конституційні обмеження, їй дуже важко працевлаштуватися навіть на непрестижну роботу, не кажучи про посади в органах державної влади, фінансові установи тощо.

Мовне питання є однією зі складових так званої гібридної війни. І Кремль почав спекулювати на ньому задовго до 2014 року, готуючи підґрунтя і для анексії Криму, і для створення так званої Новоросії.

У нашій Конституції визначено, що єдиною державною мовою в Україні є українська. І гріш нам ціна, якщо на 31-му році існування незалежної Української держави, за яку проливають кров її сини й доньки, ми не зможемо захистити мову наших дідів і прадідів.

Сергій Зятьєв, кореспондент АрміяInform