Про мовний закон, компроміси з Донбасом і про те, як захистити свої мовні права, ҐРУНТ поговорив із Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремінем. Ми розпитали у пана Креміня про те, які зміни на мовному полі нас іще чекають попереду, про те, кого захищає закон, і, звісно ж, про те, як написати скаргу.
– Почнімо від самого початку: чим займається інституція – «Уповноважений із захисту державної мови», і які задачі перед вами ставить держава?
– У липні 2019 року набув чинності закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Він є логічним продовженням статті 10 Конституції про державну мову. Чому він важливий? Він створює умови для того, щоб ця стаття Конституції нарешті запрацювала, як належить. Цей закон, зокрема, визначає, що мають існувати певні інституції, які будуть захищати українську мову, і одна з них – це Уповноважений із захисту державної мови.
Як уповноважений я маю два завдання. Перше – захист української мови від цькувань та принижень. І друге – захист українців і їхнього права на отримання інформації та послуг українською мовою.
Закон сконструйовано доволі цікаво – окремі його статті набувають чинності кожні пів року. Це прописано для того, щоб і суспільство встигало адаптуватися до змін, і держава – встигала готуватися до чергової хвилі нововведень. Поступово українська ставала обовʼязковою спочатку в освіті, ще за пів року – у сфері послуг, потім – у сфері культури: кіно, вистави, екскурсії мають відбуватися українською.
З початком повномасштабного вторгнення Росії розгортання реформи не зупинилося. Відбулися зміни в медіа – тепер українська є обовʼязковою для всіх ЗМІ; у місцях продажу друкованої преси україномовної продукції має бути не менше ніж 50%. Останні зміни стосувалися інтернет-ресурсів – всі вони мусять мати стартову сторінку українською.
У рамках цього ж закону з липня 2021 року для всіх держслужбовців проводиться іспит із української мови. І тепер ми можемо бути впевнені в тому, що всі держслужбовці вповні володіють українською мовою. Вони пройшли перевірку і отримали сертифікати. Ідеться про близько 200 тисяч чиновників. У нас є відкритий реєстр сертифікованих держслужбовців, їх усіх можна перевірити.
– І що, всі пройшли іспит?
– Так.
– І правоохоронці?
– Звісно.
– Я не вірю, що поліцейські здали екзамен з української мови.
– Це стосується керівних посад.
– Добре, приймається. Якими будуть наступні етапи розгортання закону?
– Ми чекаємо на затвердження урядом Державної програми сприяння опануванню української мови як державної. Вона мала зʼявитися ще на початку 2020 року і передбачала створення мережі державних безкоштовних курсів української мови (коли матеріал готувався до друку, Міністерство культури та інформаційної політики передало проєкт на розгляд профільного комітету ВР та уряду, – Ред.).
Ми домовляємося з місцевими адміністраціями про створення таких курсів у регіонах за місцеві кошти. Із 2022 року такі курси почали зʼявлятися, і ця мапа постійно розширюється. У нас на сайті можна зайти і подивитися повний перелік населених пунктів, де є курси, дізнатися контакти і користуватися їхніми послугами. Наголошую ще раз, що це безкоштовно для всіх людей, які хочуть покращити знання державної мови. На Львівщині, до прикладу, таких курсів уже більше ста. У нас є мета, і ми сподіваємося, що таких курсів доволі скоро вже буде тисяча.
Це дуже важливо. І для тих людей, які не можуть боронити батьківщину зі зброєю в руках, це шанс долучитися до боротьби в інший спосіб. Що менше російської мови звучить на території України, то вищим є наш рівень безпеки.
– А як щодо відповідальності за порушення? Я впевнена, що мовний закон не надто суворий.
– У нас не репресивне суспільство. Але, звісно, покарання є, і ми до них вдаємося. Здебільшого йдеться про штрафи. Найбільший із них – 3400 гривень. Перший такий штраф був сплачений доцентом одного з київських вишів.
– Ну, для доцента це неприємна сума, напевно.
– Так, але штрафи вже сплачували і держслужбовці, і деякі міські голови (наприклад, Ігор Терехов, міський голова Харкова). І, до речі, це позитивно на нього повпливало, він якісно змінив свою риторику щодо української мови.
– Яким буде останній етап упровадження закону про мову? І якими будуть найближчі зміни?
– 16 січня 2024 року на нас чекають зміни, які стосуватимуться регіональних ЗМІ – скоро вони обовʼязково матимуть україномовну версію. А останні зміни набудуть чинності у 2029 році, вони стосуватимуться деяких аспектів ЗНО.
– Чого, на вашу думку, бракує закону про мову?
– Закону про мову бракує часу. Треба, щоб він пропрацював хоча би років десять, і щоб йому ніхто не заважав. І тоді, думаю, ні в кого не буде сумнівів в його ефективності. У нього величезний потенціал.
– Тобто ви цілком задоволені цим актом?
– Я був одним із його авторів, якщо чесно. Але коли ми його розробляли, я не міг уявити собі, що буду безпосередньо займатися його втіленням у життя.
– Ви памʼятаєте закон Ківалова-Колесніченка (закон «Про засади державної мовної політики» було прийнято 2012 року за президентства Віктора Януковича; цей акт впроваджував русифікацію на офіційному рівні через інструмент так званих «регіональних мов», – Ред.)? Як ви думаєте, якби Конституційний Суд не визнав цей закон неконституційним, і тепер ми жили б із цим законом, то якою була б мовна картина?
– Дуже добре памʼятаю цей закон, бо я був одним із тих, хто боровся в суді за його скасування. У 2012 році, коли намагалися прийняти цей закон – то була антиконституційна спроба звузити сферу застосування української мови. Я впевнений, що це була одна з перших спроб окупації країни. І так думаю не тільки я – багато хто тоді теж це відчув. У багатьох містах і містечках були мовні майдани проти цього закону, навіть у тих, які вважалися російськомовними. І далі ми доволі довго боролися з наслідками цього закону, скасовуючи рішення місцевих рад як неконституційні у судах.
Навіть перебуваючи на цій посаді, я продовжував боротьбу з наслідками закону «Про засади державної мовної політики». Подекуди цей закон діяв до 2021 року, і я подав десятки позовів з цього приводу. За результатами судових рішень і після моїх звернень до Генеральної прокуратури дія цього закону була припинена (після того, як Конституційний Суд визнав закон таким, що втратив чинність, у судах продовжували оскаржувати рішення органів місцевої влади про «регіональні мови», прийняті для впровадження закону, – Ред.). Тобто нам є чим пишатися. Але, звісно, якщо чесно, цей закон був ганьбою, і час, присвячений боротьбі з ним – це час втрачених можливостей.
– Як змінювалася мовна ситуація у державі протягом цих тридцяти років?
– Такої мовної ситуації, як сьогодні, у нас не було ніколи за всі роки незалежності. Зараз обʼєктивно складно вимірювати – чисто технічно це неможливо – але спеціалісти подекуди говорять про 80% україномовних, про людей, які вважають українську своєю рідною мовою. І це дуже тішить.
Але не можна спочивати на лаврах. Треба закріпити і розвивати цей успіх. Треба, щоб у людей, які переходять на українську мову сьогодні, було не менше, а більше можливостей, і саме завдяки українській. Це стосується і бізнесу, і взагалі розвитку карʼєри, і того, що стосується відпочинку і розваг, і сфери культури. Українська має зайняти всі ніші в суспільстві, і це має відбуватися зараз. Кращого часу для цього не буде. Ми маємо перейти цей рубікон, і більше ніколи не повертатися до цієї проблеми.
– Хто зазвичай звертається до мовного омбудсмана зі скаргами? Це окремі люди чи організації? І як взагалі працює цей механізм? Як поскаржитися на утиски мовних прав?
– Тут немає якогось правила. Звертаються різні люди. Часто про кричущі порушення ми дізнаємося саме через скарги.
Останнім часом багато скаржиться молодь на порушення своїх освітніх прав. Скаржаться на викладачів, які читають лекції російською, чи користуються російською літературою і рекомендують її студентам. Скаржаться часто на обслуговування російською. Багато скарг на інтернет-магазини, на сайти зі стартовою сторінкою російською мовою.
Оформити скаргу може кожен, для цього не потрібно мати юридичну освіту, ФОП, чи ГО. У нас на сайті є така опція. Можна написати нам на електронну пошту: lyst@mova-ombudsman.gov.ua. Можна написати нам паперового листа: 01001, Київ, провулок Музейний 12. Наш телефон – 044 2931179. Ми відкриті.
– Як вам здається, права україномовних людей в Україні досі обмежені?
– У порівнянні з минулими роками ситуація значно краща, але все ще далека до ідеальної. З одного боку, це добре, що існує така інституція, і держава дійсно опікується тим, щоб захищати українську мову. Але з іншого боку, зрозуміло, що за нормальної ситуації така інституція і така посада, яку я обіймаю, була би взагалі непотрібною. Я дуже сподіваюся, що ми зможемо це побачити – україномовну Україну, в якій немає потреби захищати українську мову.
– Коли ми повернемо ті землі, які були окуповані Росією з 2014 року, про що і як ми будемо говорити з тими людьми, які перебували в окупації весь цей час? Українська мова для них є одним із найбільш дражливих факторів. За ці майже десять років відбулися значні зміни у мовній картині – у нас українська мова розвивалась і отримувала все більше прав і привілеїв, а там навпаки – викорінювалась, знищувалась і висміювалась. Як нам порозумітися з цими людьми, з нашими людьми? Як там впроваджувати державну мовну політику? Чи можливі компроміси?
– Українська мова безальтернативно буде всюди і скрізь в Україні. Мова – це запорука нашої безпеки. Історія не раз демонструвала нам, що адміністративні кордони навіть менш стійкі, ніж кордони мовні. І за результатами цієї війни, глобально, ми маємо вийти на наші історичні мовні кордони, і повернути українську мову туди, де вона історично побутувала. А це означає, що українською мають знову говорити там, де живуть українці.
– Тобто ви не передбачаєте, що будуть якісь особливі мовні умови для мешканців Криму, Донецької та Луганської областей?
– Не бачу таких перспектив.
– В яких регіонах зараз найгірша ситуація з виконанням мовного закону?
– Я не можу сказати, що десь погана ситуація. У регіонах різні стартові умови – є міста, де майже немає чого виправляти, і є міста, де багато роботи. Але всюди фіксуємо, що дуже виросла свідомість громадян. Нам багато пишуть, багато присилають матеріалів з проханнями повпливати на бізнесменів чи працівників реклами. І це роблять прості люди, це їхня ініціатива. Люди хочуть змінювати простір навколо себе на україномовний. Тому як ми можемо казати, що хтось кращий, а хтось гірший? Добре, коли ще місцева влада на це реагує, а не тільки Уповноважений із захисту державної мови.
– Українці продовжують активно чубитися навколо мовних питань, особливо в соцмережах. Як думаєте, наскільки продуктивні ці суперечки і скільки вони ще триватимуть?
– Я думаю, ця розмова мала відбутися давно. Але вона не відбувалася так, як мала би, через те, що державна політика щодо мови була дещо… малоросійською. Тому зараз, коли ми вирвалися з російських пазурів, люди дискутують про це дуже багато, і це закономірно.
– Якими ви бачите перспективи російської мови і російськомовних в Україні?
– Я би радив не використовувати сам термін «російськомовний». Це навʼязаний російський конструкт. Є представники національних спільнот, і їхні права однаково захищаються державою. А всі ми разом – громадяни України перш за все. І громадяни України зобовʼязані володіти державною мовою. Все решта – пропаганда.
Ми всі прекрасно знаємо, що так званий «захист прав російськомовних» – це один із приводів для вторгнення, який використовують росіяни. Це один із приводів для лінгвоциду, який вони влаштовують на окупованих територіях. Нам варто зосередитися на нашій безпеці, і памʼятати, що українська мова – це не тільки наш обовʼязок, а і наш захист. Що більше серед нас буде україномовних, то в більшій ми безпеці.
– Що ви можете порадити людям, які сьогодні вагаються, чи переходити їм на українську мову?
– Говорити українською мовою – це наближати нашу перемогу. І в такий спосіб ви зробите свій внесок у нашу незалежність і безпеку.