У квітні 2019 року парламент ухвалив Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Він викликав широкий резонанс у суспільстві: у нього знайшлися як палкі прихильники, так і противники. Відтоді минуло понад три роки. Про те, як Закон втілюється в життя, розповідає Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь в інтерв'ю АрміяInform. 

— Чому цей Закон не запрацював у повному обсязі з дня його прийняття, пане Тарасе? Подібних прецедентів, коли б реалізація того чи іншого закону розтяглася на стільки років, у нас, здається, ще не було…

— Ключовий принцип, покладений в основу мовного закону, — поетапна українізація. Саме тому імплементація окремих статей розтягнута в часі. Всі розуміли, що за один день переходу на українську очікувати не варто. Відтак парламентарі, коли приймали цей історичний документ, заклали принцип поетапної імплементації окремих статей (кожні пів року). Аби всі сфери мали час підготуватися. Так, для прикладу, з 16 січня 2020 року набула чинності 32 стаття, яка визначає застосування державної мови у сфері реклами; з 16 липня 2020 року мовний закон почав регулювати застосування державної мови у сферах науки, охорони здоров’я, транспорту, діловодства та документообігу; з 16 січня 2021 українізувалась сфера обслуговування тощо.

— Що передбачають частини 2 та 6 статті 27 Закону, які почали діяти з 16 липня цього року?

— З 16 липня розпочався новий етап імплементації мовного закону, почала діяти 27 стаття, яка регламентує використання державної мови в інтернеті та в інтерфейсах комп’ютерних програм товарів.

Що це означає? Будь-який товар, на якому встановлено комп’ютерну програму — автомобіль, пральна машинка, мультиварка, праска — повинен бути «локалізований» для реалізації в Україні. На товарі має бути українськомовний інтерфейс незалежно від того, чи це електронний екран або панель керування зі звичайними кнопками. Також усі інтернет-ресурси, які використовуються як інтернет-представництва суб’єктів господарювання, зареєстрованих в Україні, у тому числі інформаційні інтернет-ресурси, повинні мати основну версію українською мовою, яка має завантажуватися для користувачів в Україні за замовчуванням. Водночас українськомовна версія інтернет-представництва іноземного суб’єкта господарювання, який реалізує продукцію в Україні, може мати менший обсяг інформації, ніж основна версія, але достатній для того, аби користувач з України міг повністю розуміти мету діяльності даного суб’єкта. Стаття 27 — одна з тих, що підсилює статус української мови як державної та захищає права громадян України на отримання інформації та послуг державною мовою. Я вважаю, що трьох років було достатьо, щоб перекласти інтернет-сайти державною мовою. Те саме стосується і підприємств, установ, організацій державної, комунальної форми власності, а також органів державної влади, місцевого самоврядування, які, відповідно до закону, повинні мати вебсайти, вебсторінки в соціальних мережах також державною мовою.

Також з 16 липня 2022 року набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до яких Уповноважений може виносити попередження або накладати штраф на тих, хто порушує мовне законодавство. Штраф, у тому числі, може бути накладений на посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, керівників та працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

— До яких заходів може вдатись Уповноважений із захисту державної мови у разі їх порушення чи ігнорування?

— Будь-хто, хто порушує право громадян України на отримання інформації державною мовою, зокрема державний службовець чи директор школи, може отримати штраф. Процедура дуже проста: фіксується факт, складається протокол, надсилається повідомлення та ухвалюється постанова. Так само як сплачується штраф, скажімо, за правопорушення на дорогах, буде накладатися «мовний» штраф, який можна буде оскаржити у судовому порядку. Представники Уповноваженого зможуть складати адміністративні протоколи. Уповноважений розглядатиме їх і виноситиме постанови, які передбачають або попередження, або штрафи. Розмір штрафу становитиме від 3400 до 8500 грн, якщо порушення вчинено вперше. За повторне порушення накладатиметься штраф від 8500 до 11 900 грн.

— Дехто каже, що порушувати мовне питання сьогодні, коли Україна перебуває у стані війни з росією, недоречно. Ваша думка з цього приводу.

— 24 лютого 2022 року розпочався не тільки новий відлік в історії України та всього світу, але й незворотні процеси для утвердження української мови як державної. Питання державної мовної політики — один із ключових компонентів конституційного ладу. Конституцією визначено, що українська — єдина державна мова, і влада повинна створювати всі можливості для кращого її розвитку та опанування. Мовний фронт — це не поле для баталій, а нові можливості утвердження наших цінностей. Володіти та спілкуватися українською — захищати національні інтереси та наближати нашу перемогу. Війна розставила всі акценти. З початком повномасштабного вторгнення росії українці масово почали відмовлятися від мови агресора, і нині підтримка української як єдиної державної безпрецедентна за всі роки незалежності. Сьогодні понад 80 відсотків громадян України послуговуються українською мовою і вдосконалюють свої мовні навички. Рекордні показники переходу на українську зміцнюють наш мовний імунітет проти окупанта. Посилений єдністю та рішучістю мовний фронт, який панує в усіх сферах суспільного життя, дієво та своєчасно реагує на пропаганду ворога.

— Вам не здається дивним, що на 28-му році існування Української держави довелося ухвалювати закон, який би захищав державну мову? Чому десятиліттями держава не звертала уваги на цю проблему? Невже на політичному олімпі не розуміли важливості мови в розбудові держави, не знали, що саме мова є однією з перших ознак, за якими ідентифікують себе як громадянина держави?

— Важливо враховувати особливі історичні обставини, що склалися внаслідок цілеспрямованого насильного зросійщення України, яке тривало не одне століття під час перебування України у складі спочатку царської росії, а згодом — срср. За часів царської росії на використання української мови було накладено низку заборон. За радянської епохи, після нетривалого періоду українізації, відбувалося масове знищення активних носіїв української мови, витіснення її практично з усіх сфер публічного життя. Шляхом репресій, «розстріляного відродження», голодоморів, запровадження вищої освіти лише російською мовою, «гармонізації словників» українська мова стала жертвою лінгвоциду, а українське суспільство зазнало тотального зросійщення.

В умовах незалежності «п’ята колона» продовжувала активно працювати проти української мови та української державності, насаджуючи міфи про російськомовного українця, «одіннарод», та «какаяразніца». Результатом чого стало прийняття антиконституційного закону «Про засади державної мовної політики» у 2012 році, який передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах. Як наслідок — «мовний парад» прийняття рішень місцевими радами про надання російській статусу регіональної. Результат цих дій ми бачили донедавна на сході й півдні країни. Для прикладу, в моєму рідному Миколаєві тільки в липні 2021 року вдалося скасувати це ганебне рішення про надання російській мові статусу регіональної. Ми це зробили через суд, бо місцеві депутати не знаходили в собі сил.

Тому це складний, але доволі важливий шлях. З проголошенням незалежності в 1991-му році ми не мали перспектив швидко ухвалити мовний закон. Тоді тяглість політичних еліт до росії була надто очевидною. Однак, незважаючи на численні атаки «п’ятої колони», бурхливі політичні суперечки, у 2019-му був ухвалений один із найголовніших законодавчих актів новітньої історії України, який створив суттєві умови для консолідації нашого суспільства. Цей документ відкрив можливість стрімкому поступу українського слова в усіх сферах суспільного життя на всій території України. І сьогодні українська впевнено відвоювала свої позиції та здобуває нові перемоги.

— Ви, Тарасе Дмитровичу, пропонуєте відмовитись від вивчення в школах російської мови. Вам не здається, що цим самим даєте привід російським пропагандистам ще більше злословити на адресу України, мовляв, київський режим посилює переслідування російськомовних громадян…

— Війна сама розставила акценти. І мовне питання — не виняток. Батьки вимагають, щоб навчання їхніх дітей відбувалось, як це визначено законом, державною мовою. Це, зокрема, ті батьки з півдня та сходу, для яких ще минулого навчального року викладання російською сприймалось нормально. Саме тому з 1 вересня в тих школах, у яких освітній процес безпідставно забезпечувався недержавною мовою, діяльність нарешті приведена у відповідність до чинного законодавства. Серед недавніх прикладів — Миколаїв і Київ. Хочу наголосити: єдиною державною в Україні є українська, тому треба створювати кращі можливості для її розвитку та опанування, щоби кожен громадянин держави відчував себе захищеним і забезпеченим. Про це йдеться і в історичному рішенні Конституційного Суду України. Зокрема, там сказано: громадянин України не має обов’язку володіти іншою, ніж державна мова, мовою.

— Як Ви ставитесь до вилучення з програми світової літератури творів багатьох російських класиків?

— У нинішній трагічній реальності вилучення з ужитку всіх російських наративів — важлива справа, ініційована вчительським середовищем. Саме вони наполягли на кардинальних змінах чи не відразу після повномасштабного вторгнення росіян до України.

Але питання не в Пушкіні чи Толстому, а в цінностях, які досі є залишковими, і в шкільній програмі зокрема. Все це, звісно, в компетенції Міністерства освіти і науки, яке формує державну політику у своїй сфері. Але і вчителі, і батьки не тільки можуть — повинні виступати з подібними ініціативами. Сьогодні потрібно, щоб зарубіжна література вивчалась не за принципом — ми вивчали, наші батьки вивчали, то давайте продовжувати так і надалі. У шкільну програму мають бути включені тексти, які несуть цивілізаційні цінності. Література так само може бути зброєю, але в руках умілих учителів, діячів культури, тих, хто безпосередньо займається питаннями інформаційного захисту.

— Чи відома Вам, Тарасе Дмитровичу, реакція російського уповноваженого з прав людини Москалькової на те, що з 16 липня почався «черговий наступ на російську мову», як просторікують московити в подібних випадках?

— Міфи, нав’язані російською владою, про обмеження прав російськомовних сьогодні мають своє криваве відлуння. Для кремлівської пропаганди мовне питання в Україні — головна тема для маніпуляцій. Війна у 2014-му, яка розпочалась із захоплення Криму й окремих районів Донецької та Луганської областей, відбувалась під гаслом захисту «русскоговорящіх». Із початком повномасштабного вторгнення росії на нашу територію вони відкрито заявляють про «деукраїнізацію» — знищення всіх ознак національності. І сьогодні рф використовує мову як інструмент у війні проти України. росія боїться української мови як надпотужної зброї в сьогоднішній війні. Вона боялась її завжди. І так само, як нині, протягом століть москва нищила українську мову, її носіїв і захисників. Їхня мета — насильницьке зросійщення України. В умовах надзвичайно жорстокої війни українська мова є одним зі священних символів нашої державності, сили духу нашого волелюбного народу. «руzzкій мір», який прийшов на наші землі, і загроза втрати незалежності, спонукали українців відмовитись від мови окупантів та перейти на українську! Сьогодні ми переписуємо сценарій невдач і програшів, котрих зазнавали в попередні століття. Переписуємо рішучо, впевнено та остаточно, курсуючи до нових державницьких перемог.

— Як відреагували на Вашу пропозицію в уряді? Зокрема, міністр освіти пан Шкарлет?

— На всі мої пропозиції, які стосуються реалізації ст. 21 «Державна мова у сфері освіти», ст. 22 «Державна мова у сфері науки», міністр реагує схвально. Зокрема, до кожної з областей надіслані наші рекомендації з метою суворого контролю за виконанням закону. Крім того, Сергій Шкарлет сприяє розширенню мережі мовних курсів на університетських майданчиках, а також іспитових майданчиків для визначення рівня володіння державною мовою. Окрема увага — пошук можливостей відновлення тих закладів освіти, які зазнали ракетних руйнувань. Серед них — і мій рідний МНУ імені В. Сухомлинського. Сподіваюсь, що після перемоги ми відбудуємо садочки, школи, університети.

— Парламентарі не відмовилися від намірів внести поправки до мовного закону на кшталт тих, які намагалися «протягти» торік і які звужували використання української мови в публічному просторі?

— Будь-які поправки, які можуть суттєво звузити застосування державної мови, суперечать Конституції України, позиції Конституційного Суду, а також мільйонам громадян, які сьогодні рішуче вимагають дотримання своїх мовних прав. Народні депутати України мають триматися державницької позиції і надалі, створюючи кращі можливості для розвитку української мови

— Коли мовний закон запрацює на повну потужність?

— Мовний закон витримав перевірку часом. Незважаючи на численні атаки проросійських сил, неодноразові спроби його скасувати чи здійснити ревізію певних статей, тривалий саботаж щодо виконання окремих норм, Закон діє і має колосальну підтримку українського суспільства. Безперечно, є сфери, в яких порушення й досі фіксуються, однак за ці три роки ми маємо колосальний результат. Сьогодні ми є свідками стрімкого становлення національної ідентичності, повернення до своїх коренів. Після 24 лютого процес українізації став незворотним! Кожен свідомий громадянин розуміє, що мова — наш маркер ідентичності, невід’ємна складова національної безпеки. Саме тому рівень дотримання норм мовного Закону під час війни має бути максимально високим.

Сергій Зятьєв, кореспондент АрміяInform