"Захід усе краще розуміє духовну цінність України – культуру, літературу, мову і сприймає її як ще одну потужну зброю у цій жахливій війні проти кремлівських загарбників. Про це свідчать численні публікації провідних ЗМІ світу", - пише Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь у своїй колонці на LB.UA.

«Існує певна конгруентність, - зазначає «The New York Times», - якась одночасність чогось неймовірно жахливого й небезпечного й чогось неймовірно прекрасного в культурі, літературі й українській мові, де є така величезна жага до життя».

У подібних визначеннях одне з найбільших занепокоєнь іноземних науковців, істориків та журналістів на різних континентах – це те, що кремль намагається знищити українців як націю разом із мовою та культурою.

«Україна, її культура та мова швидко опинились під прицілом москви. Боротьба за виживання України ведеться не тільки на фронті. Багата спадщина мови та культури країни зараз піддається нападу з боку геноцидної кремлівської адміністрації, яка має намір залишити такий слід в історії. Військова мета москви щодо «денацифікації» — не що інше, як русифікація»,- пише в польському журналі «New Eastern Europe» викладач сучасної історії Центральної та Східної Європи в Університеті Сент-Ендрюс Шотландії Томаш Камуселла.

Науковець у своєму дослідженні нагадує, що знищення мови та культури - цілком реальний сценарій для такого агресивного політика, як путін. Він аналізує схожість зі шляхами поневолення колоніальними режимами національних мов у різних країнах світу.

Щодо сьогоднішніх перспектив української мови, то професор відзначає: 

«З українськими книжками, які тепер продаються по всьому світу, битву можна виграти. Проте війна триває, і її результат не визначений. Тиранія і темрява все ще можуть перемогти демократію та права людини. Планово російські війська руйнують і грабують українські музеї, школи, театри та архіви. Іншими словами, ядро української культури. За таких обставин українським авторам та іншим культурним діячам нічого не залишається, як боротися, допомагати військовим або займатися відновленням свого життя, зруйнованого російським президентом, - зазначає Томаш Камуселла. - Українські письменники, композитори, музиканти та актори тепер не мають часу і місця для створення та поширення нових романів, музики чи вистав. Вони знають, що «якщо переможе росія, то не буде ні літератури, ні культури, нічого», як промовисто нагадав Європі Сергій Жадан.  І… поки європейці пасивно чи задумливо дивляться, українські письменники гинуть на фронті, а росіяни спалюють українські книги. москва продовжує знищувати українські міста і має довгострокові плани стерти у попіл саму назву «Україна». Культурний геноцид України йде повним ходом відповідно до воєнних цілей марнославного російського президента».

Захоплення частини території України, починаючи ще з 2014 року, намагання повністю поглинути її разом з усією культурною основою, серед чого й українська мова, сайт суспільного мовника Литви “LRT” називає «сучасною політикою росії путіна».

Такі імперські амбіції виглядають несумісними з реаліями ХХІ століття. 

«Така політика означає ідеологічне банкрутство сучасної російської федерації, найбільшою проблемою якої є відсутність бачення майбутнього, - пише автор Р.Раманаускас. - А всі розмови ідеологів «русского міра» про величезну росію без кордонів викривають слабку ланку розвитку, спрямованого не в майбутнє, а в минуле. Усе це свідчить про відсутність у держави майбутнього».

Джейсон Фараго розповідає у виданні “The New York Times”, чому українська культура й мова відіграють надзвичайно важливу роль у війні. З цією метою він провів два тижні в Україні, в безпосередній близькості до зони бойових дій.

«Справжня культурна війна нашої епохи – це війна за демократію, - пише він. - Українська культура, минула й сучасна, ідентичність українців стала життєво важливою лінією захисту для всього ліберального порядку.

Президент володимир путін стверджував, що українська мова є діалектом російської, що росіяни та українці є «одним народом» і що Україну як націю придумали радянські лідери.

Реальність така, що, незважаючи на те, що дві мови є близькими родичами в слов’янській сім’ї, вони різні, як і власне історія двох націй. Оскільки росія активно намагається стерти національну ідентичність України, музика, література, мова, фільми та пам’ятники країни стали полем битв».

Американський публіцист зазначив, що в Україні величезний спротив російській мові.

«Думка про те, що Київ був двомовним містом під вагою реалій війни, відсувається вбік. Я виявив, що люди зараз не хочуть говорити російською», - резюмував Джейсон Фараго".