«Почну з того, про що варто пам’ятати завжди: в Україні мовне питання ціннісне й світоглядне, це – питання цивілізаційного вибору. Тому утверджуючи українську мову як державну, впроваджуючи гуманітарні реформи, підтримуючи розвиток культури, ми ніколи не залишимося на маргінесі епохи», – пише у своїй колонці на LB Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

«Варто зазначити, що норми Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ми впроваджуємо, спираючись на багатомільйонну підтримку громадян України та відчуваючи чимале сприяння в питаннях імплементації мовного законодавства в усіх сферах: обслуговування, музейної, туристичної, видавничої діяльності, освіти, кіно, органів влади.

Водночас, на нинішньому етапі маємо зафіксовані порушення з боку окремих телеканалів, про що я неодноразово зазначав і робитиму це доти, аж доки усі вони без виключення почнуть діяти згідно із Законом про державну мову. І хоча ці явища усе ще системні та кричущі, проте тимчасові й вони неодмінно будуть виправлені.

Інакше в нашій країні, яка і без того потерпає від війни та внутрішніх політичних спроб – провокацій самозросійщення, бути не може. Це підтверджує статистика, наголошуючи на сприятливому загальному фоні процесу українізації: з часом кількість порушень стає меншою, відповідно, українська мова охоплює усе ширше поле спілкування.

Упроваджуючи норми закону, ми також тримаємо руку на пульсі стану української мови на окупованих територіях. А він на сьогодні невтішний.

Наразі мовне питання в Україні перебуває у статусі політичного і буде таким допоки триватиме війна на сході країни, водночас не даючи спокою п'ятій колоні.

На тимчасово окупованих територіях України методично й цілеспрямовано обмежується функціонування державної мови.

І, починаючи з 2014 року, державою-агресором РФ в порушення норм міжнародного права поширено на тимчасово окуповані території України дію свого кримінального та іншого законодавства. Принагідно зазначу, що розділ ІІІ 4 Женевської конвенції їм це забороняє, крім окремих, чітко прописаних випадків.  

І по суті відбувається інтеграція наших дітей, нашої молоді, дорослих громадян України в російське суспільство.

Сьогодні вже немає «Валуєвського циркуляру» чи «Емського указу», які під час Російської імперії знищували все, що було написано українською мовою. Але чиновники і директори шкіл окупованих територій мають установки говорити «А навіщо вам та українська мова? Навіщо вам ці проблеми і розмови з ФСБ?». Мовляв, тут, під російською окупацією, українська вже не потрібна.

В окупованому Криму залишилася лише одна школа формально з українською мовою навчання до 9 класу. Це школа №20 у місті Феодосії. Раніше цей навчальний заклад було названо ім'ям Олени Теліги, а після окупації її перейменували. По суті української мови там немає, тому що немає викладачів української мови та літератури.

Крім того, в Криму відбулось згортання вжитку української мови і в системі вищої освіти.

Чи не єдиним вищим навчальним закладом вважається Таврійський університет, в якому від початку окупації ліквідували факультет української філології, перетворивши його на кафедру. Але, думаю, там і кафедри немає, бо немає відповідного професорсько-викладацького складу.

Зазначу, 8 листопада 2019 року Міжнародний суд ООН визнав юрисдикцію у справі «Україна проти Росії» та зобов’язав РФ, яка є окупаційною державою забезпечити українцям Криму право навчатися українською мовою.

Принагідно зазначу, лінгвоцид в Криму відбувається не лише щодо української мови, а й щодо кримськотатарської – вона також знищується окупаційним режимом. До 2014 року в Криму діяло 15 шкіл і 384 класи з кримськотатарською мовою навчання. У 2021 році таких класів залишилося 119.

Навчання кримськотатарською мовою дозволяється лише до 9-го класу і за заявою батьків. Адміністрації навчальних закладів під різними приводами створюють перешкоди в поданні таких заяв. Відсутні аудиторії, викладацький склад, підручники, скорочують кількість годин на вивчення кримськотатарської мови та літератури. Попри те, що офіційно  російська окупаційна адміністрація визнала кримськотатарську мову однією з державних, сферу її використання звужено. Відсутні кримськотатарські версії офіційних сторінок сайтів органів окупаційної влади, діловодство ведеться тільки російською мовою. Людям відмовляють користуватися рідною мовою в так званих судах, є випадки погроз, звільнення працівників за те, що вони розмовляли між собою рідною мовою. Це є порушенням статей 2, 8, 15, 17 Декларації ООН про права корінних народів.

І в ОРДЛО окупаційна влада позбавила українську мову статусу державної, що є порушенням прав людини.

Як і в Криму, на окупованих територіях Донецької і Луганської областей також відбувається тотальне її знищення в системі освіти. Викладання у закладах вищої освіти на території ОРДЛО здійснюється винятково російською мовою.

Українські діти на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей фактично позбавлені права на отримання знань українською мовою. Більше того, нам відомі факти переслідування за українську мову.

Хочу зазначити, що відсутність викладання українською мовою є значною перешкодою для абітурієнтів з окупованих територій для вступу до українських вишів. Саме тому сьогодні дуже важливо розвивати систему дистанційної освіти для учнів, що мешкають на окупованих територіях. Зокрема, для таких дітей мають бути доступними електронні підручники та дистанційні мовні курси, аби школярі з окупованих територій підготувались до вступу в українські виші належним чином.

Позбавлення української мови статусу державної на окупованих територіях – це порушення прав людини, про що, нагадаю, повідомлено депутатам ПАРЄ, Верховному комісару ОБСЄ.

І на фоні агресивного знищення самоідентифікації українського народу – його мови – Кремль вдається до маніпулятивних закликів, до обману всього світу, до перевертання з ніг на голову ситуації щодо мовного питання колишніх республік Радянського Союзу, котрі тривалий час були під пресом Москви.

Так Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, виступаючи на VII Всесвітньому конгресі співвітчизників, у Москві 15 жовтня, нахабно заявив, що країни Заходу та США намагаються підірвати основи сформованої за підсумками Другої світової війни ооноцентричної архітектури світобудови та підмінити загальновизнані міжнародно – правові норми власним вузькокорисним порядком, заснованим на правилах.

«Західним колегам відверто не подобається стабільний внутрішній розвиток Росії, зміцнення наших позицій на міжнародній арені. На нас намагаються чинити тиск з використанням широкого набору нелегітимних інструментів – від односторонніх санкцій та інформаційних провокацій до втручання у внутрішні справи.

Серед нечистоплотних методів – спроби дискримінувати наших співвітчизників, у тому числі за мовною та етнокультурною ознакою. Наприклад, за підтримки так званих ліберальних демократій Заходу, а також бюрократії Євросоюзу продовжується витіснення російської мови з публічної сфери держав Прибалтики, України, Грузії», – безапеляційно заявляє міністр Лавров, навмисне замовчуючи при цьому, що війна в Україні починалась під кремлівським «захисту російськомовного населення» в Україні, де йому нічого й ніколи не загрожувало.

Пропагандистська машина Кремля десятиліттями використовує брехню, аби нав’язати світу свої правила гри. Однак, схоже, ігри ці будуть доцільні лише у власній кремлівській пісочниці, бо світ давно подорослішав і мильні бульбашки від керівництва РФ сприймає відповідно.

А ми продовжуємо рухатися у прогресивному руслі цивілізованого світу. Отже, спільно з Урядом ми працюємо над тим, щоб максимально забезпечити наших дітей, які знаходяться в окупації, в тому числі й абітурієнтів, кращими можливостями для отримання відповідних знань та сприяти їх повній мовній реінтеграції. А українська молодь, незважаючи ні на що, кожного року приїжджає на підконтрольну Україні територію, складає ЗНО і вступає до закладів вищої освіти.

Крим, Донбас – це Україна, а люди, які там живуть – українці. Ми будемо боротися за їхню цілісність з Україною і в мовному питанні. Бо українська мова невіддільна від української державності».