21 лютого - Міжнародний день рідної або материнської мови. Українці – народ, який попри столітній лінгвоцид свою мову зберіг і готовий надалі захищати її від агресії російських «визволителів».
Про контрнаступ української мови і в побуті, і в бою та про імплементацію Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» ІА "Укрінформ" поговорили з мовним омбудсменом Тарасом Кремінем.
- Пане Тарасе, дані опитування про зміну думок українців після початку війни, яке провів КМІС, свідчать, що 78% українців після повномасштабного нападу росії почали більше спілкуватися українською. Опитування від Gradus Research говорить, що майже 57% українців стали спілкуватися частіше або перейшли на українську. А за результатами опитування, яке проводилося у застосунку «Київ Цифровий», понад третина опитаних киян (33%) перейшла на українську мову під час повномасштабної війни. Цифри відрізняються, але ми бачимо поступове завоювання українською мовою своїх законних, гарантованих державою прав. Тож, хоч і через трагічні обставини, мовні результати є втішними?
- Факт повномасштабного вторгнення кардинальним чином змінив мовну ситуацію в Україні. Більшість громадян нашої держави або перейшла, або продовжує спілкуватися українською мовою, а це – домінантна кількість наших співгромадян. Вперше за роки незалежності ми маємо такий мовний сплеск, результат якого очевидні і в сфері обслуговування, і в ЗМІ, і в публічних виступах топ-посадовців.
Є речі, на які ми звертаємо увагу в повсякденні, - кожного дня купуємо хліб, користуємося транспортом, буваємо в закладах культури. Української мови справді стало більше. Всі соціологічні дослідження, які проводилися різними інституціями протягом 2022-го року (Центр Разумкова, Київський міжнародний інститут соціології, Державна служба якості освіти), теж говорять про стрімкий перехід українців на українську мову, про визнання української як єдиної державної, про питання ідентичності. Але також, у переважній більшості опитань зауважують, що українська мова потребує постійної допомоги і підтримки з боку держави.
- Йдеться про конкретні механізми підтримки?
- Так, і вони є різні, починаючи від курсів, друку книг українською мовою, освітніх програм на телебаченні. І, відповідно, потрібна державна програма, яка повинна стабілізувати ситуацію і бути свідченням ефективної державної мовної політики.
- З початку повномасштабної війни Офіс мовного омбудсмена почав розвивати мережу мовних курсів?
- Розуміючи, що величезна кількість громадян України стала внутрішньо переміщеними особами, ми організували близько 450 локацій з безкоштовного опанування української мови в усіх куточках держави. Це не тільки мовні курси чи розмовні клуби, які діють при закладах освіти і культури, це, в тому числі, і волонтерські центри та центри надання соціальної допомоги. Тобто, мовні курси фактично стали першими центрами духовної незламності.
Ми також активно розвиваємо мережу мовних кластерів за кордоном, зважаючи на те, яка кількість дітей виїхала за межі України.
- Як людям, котрі бажають вивчити чи підтягнути українську, потрапити на ці курси?
- На сайті Уповноваженого захисту державної мови в Розділі «Опанувати мову» є дані про всі локації (це і онлайн, і офлайн ресурси). Там можна отримати інформацію про місця і час проведення, а також інформацію про їх керівників. Лідерами за створенням мережі таких курсів є Київщина та Львівщина. В інших областях динаміка теж зростає на очах, ледь не кожного тижня затверджуються відповідні місцеві програми. Зокрема, днями таку програму затвердила Донецька ОВА на період 2023-2026 рр. Найближчим часом аналогічні документи будуть на Волині, Миколаївщині, Херсонщині та на Чернігівщині. Дещо зволікають на Івано-Франківщині, Рівненщині, Хмельниччині, Сумщині, Луганщині та на Полтавщині, але вірю на краще. На мою думку, такі програми обов’язково мають бути у прикордонних областях, адже мовний кордон - серед питань національної безпеки.
- Слухачами цих мовних курсів здебільшого є переселенці?
- Це представники різних категорій, зокрема, і внутрішньо переміщені особи, і місцеві лікарі, і комунальники. Мені імпонують курси, організовані на базі закладів освіти, тому що там працюють професійні мовознавці. Вони, крім усього іншого, сприяють, щоб громадяни мали можливість навчатися за освітніми програмами бакалаврів чи магістрів, були готовими до складання іспитів на рівень володіння державної мови, могли отримати сертифікат, претендуючи на посади в органах державної влади тощо.
Треба звертати увагу на якість курсів - хто там викладає і які перспективи по їх закінченню. Зрештою, мовні курси це не тільки про перехід з однієї мови на іншу, це – про достатній рівень володіння, необхідний для гармонійної інтеграції в україномовне середовище.
- Нещодавно на сторінках Укрінформу мала розмову з заступницею начальника ОВА Кіровоградської області і від неї почула про гарну практику – мовні курси на базі Центральноукраїнського університету імені Винниченка. Каже, люди активно йдуть...
- Поява цих курсів - наслідок затвердження обласної програми Кіровоградською облрадою півтора роки тому. Я був ініціатором того документу, його затвердили одноголосно, а потім я запропонував ректору університету Євгену Соболю розробити такі курси. Серед викладачів є Ольга Кирилюк, кандидатка філологічних наук, яка брала активну участь в ухваленні топонімічних змін в області, була серед лідерів ініціативної групи, яка доклала зусиль до перейменування міста Кіровоград на Кропивницький. До неї високий рівень довіри з боку і містян, і внутрішньо переміщених осіб. Наскільки я знаю, вже випущено не менше десяти груп цих популярних на теренах краю курсів. До речі, назву міста змінено, а області?
- Ви сказали, що активно розвиваєте мережу мовних кластерів закордоном. В яких саме країнах?
- Я пишаюся, що українську мову, як мову освітнього процесу, чутно в Чехії, Польщі, країнах Балтії, а також в інших державах, де ми змогли налагодити контакти з нашими громадами. Дякую МЗС, Світовому конгресу українців, товариствами, які надали допомогу.
Нещодавно ми отримали інформацію, яка стала наслідком нашої тісної взаємодії з МЗС України, про мовні курси і кращі можливості для задоволення освітніх потреб громадян України, які тимчасово перебувають у Німеччині, Туреччині, Швейцарії, Австрії, Нідерландах, Данії, Швеції, Норвегії, Бельгії, Японії, а також в Південній Кореї, Іспанії та Португалії.
Але основне завдання, яке стоїть перед нами, – присутність української мови в освітньому процесі, яке сповільнює або знищує паростки іномовної асиміляції наших громадян закордоном. Чим більше української, тим сильніший еквівалент мовної ідентичності та стійкості наших громадян, які, сподіваюся, найближчим часом будуть повертатися додому, до України.
- Минулий рік був непростим в мовному аспекті ще й тому, що на нього прийшлося дві хвилі імплементації мовного закону. І друга – стартувала 16 липня, в період активної фази вторгнення...
- 16 січня 2022 року українська мова стала обов’язковою для друкованих засобів масової інформації, а також в місцях продажу друкованих ЗМІ (незалежно, це метро, кіоск чи супермаркет, частка україномовних видань повинна була бути 50 відсотків + 1). І частина звернень протягом січня-лютого була про такі порушення.
А друга хвиля – з 16 липня, якраз, як ви говорите, припала на період активної фази повномасштабного вторгнення, відколи українська мова стала обов’язково для Інтернету. Йдеться не тільки про користувацький інтерфейс (тобто українська як мова надання інформації – про товари, зокрема), а українська стала обов’язковою для інтернет-видань і для інтернет-магазинів (закон визначає, що стартова сторінка повинна бути українською, але в меню можуть бути інші мовні панелі).
Цей період був надзвичайно відповідальний, ми мали не лише звернення про порушення, але й знали про реальну ситуацію, коли частина таких ресурсів не обслуговувалася - вони просто припинили свою діяльність через об’єктивні причини. Власники або виїхали за кордон, або у них не вистачало коштів на модернізацію і оновлення сайтів. Але ми все одно спілкувалися з такими ресурсами і нам вдалося дійти конкретних результатів.
Разом з тим 16 липня набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно, у нас з’явився інструмент накладення санкцій на порушників у вигляді попередження або штрафів.
- Тобто ви отримали додаткові інструменти впливу на порушників?
- Ми завжди зважено підходимо до кожного з таких фактів, для того, щоб накласти санкції, у нас повинні бути реальні докази. І дуже добре, що у 2020-му році, коли створили сайт Уповноваженого з захисту державної мови, ми запропонували варіанти повідомлень про порушення: не тільки надання інформації про того, хто до нас звертається, і того, хто порушує, але й реальні докази: аудіо-, фото- або відео.
Перший штраф, який ми наклали, стосувався доцента одного зі столичних університетів, який проводив заняття он-лайн не державною мовою, що обурило студентів. У нас був доказ і не склало жодних проблем скласти акт, відповідно розглянути саму справу і прийняти рішення. Тоді це був штраф у розмірі 3400 грн., який був своєчасно сплачений.
- Мовні порушення фіксувалися здебільшого в освітній сфері?
- Це різні сфери: інтернет, освіта, обслуговування, транспорт, охорона здоров’я тощо.
- Скільки всього було накладено штрафів у 2022-му році?
- Достатньо. Вони стосувалися різних осіб: викладачів університетів, патрульних, керівників сайтів… Частину штрафів було сплачено відразу, частину – вже цього року відповідно до процедури стягнення. Це не сотні, і не тисячі. Поки що це одиниці штрафів і десятки попереджень. Але, водночас – це тисячі вимог про усунення тих або інших порушень. Ключове, як я вже сказав, що дозволяє нам накласти санкцію - це комплекс доказів.
- Тепер зрозуміло, в чому річ! А то, пам’ятаю, що у соцмережах активно обговорювалося, чому мовний омбудсмен мало штрафує…
- Наша інституція не єдина, яка може накладати штрафи. Органи поліції, Держпродспоживслужба теж мають таке право. Яка статистика там? Навряд чи вона є нині предметом уваги суспільства. Але наша інституція молода, ми максимально відкриті і кожен свій крок пояснюємо, аргументуємо.
Наше завдання – скоротити кількість порушень і стимулювати людей до обов’язкового застосування державної мови в усіх сферах. Чим більше буде української, тим менше буде порушень.
- Звернень щодо порушень мовного законодавства у військовій сфері не було? Адже війна…
- Ані звернень, ані порушень мовного законодавства у військовій сфері не зафіксовано. Я за це вдячний нашим захисникам.
- Дехто з тих, хто відстоює право говорити російською мовою, апелює до того, що багато фронтовиків спілкуються російською.
- Коли небажання спілкування українською аргументують особливостями застосування мови військовослужбовцями на фронті, це некоректне порівняння! Ми говоримо про обов’язковість застосування державної мови у визначених законом сферах. Ми знаємо, якою мовою спілкується міністр оборони, його заступники, командувач Збройних Сил України, начальник Генерального штабу, командири підрозділів, військових частин, бригад. Якою мовою віддаються накази. І ми прекрасно уявляємо, що в окопах військові можуть спілкуватися не тільки українською. У нас є грузинський легіон, є військові з Білорусі (підрозділ Кастуся Калиновського). Звісно, вони спілкуються російською, угорською, польською, іншими мовами, бо Україна багатонаціональна.
Захисники «Азовсталі» – командири підрозділів - зверталися до всього світу, перебуваючи у надскладних умовах, українською та англійською. Підкреслюю, вишуканою українською та вишуканою англійською, які підкорили мільйони своєю мужністю та героїзмом.
- В Національному університеті «Києво-Могилянська академія» ревно підійшли до виконання вимог закону і взагалі заборонили спілкуватися російською мовою. Заборона стосується і студентів, і адміністративного персоналу, і викладачів. Чи послідували інші заклади їхньому прикладу?
Незалежно від того, які правила внутрішнього розпорядку в університетах України, з 2019-го року, відколи запрацював закон про мову, діє стаття 21, яка визначає, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
Києво-Могилянська академія оновила правила внутрішнього розпорядку та зобов’язали всіх працівників використовувати українську мову (а за потреби англійську чи іншу мову) під час проведення наукових конференцій, публічних заходів, виконання спільних наукових проєктів.
Вони запропонували не спілкуватися російською, як мовою країни-агресора. Йдеться не про дискримінацію. Розмова про обов’язковість і неухильність дотримання законодавства і спілкування, в першу чергу, українською.
Є й інші, не менш цікаві приклади, які можуть наслідуватися іншими університетами: Національна музична академія, Харківський університет імені Каразіна, Південноукраїнський національний педуніверситет імені Ушинського, Херсонський державний університет, Миколаївський національний аграрний університет запропонували інший формат. Вони запровадили посади мовних омбудсменів з числа свого колективу. В Харківському університеті Каразіна ним став завідувач кафедри української мови. А в Херсоні, Одесі і Миколаєві мовними омбудсменами стали студенти, які будуть і вже працюють над розмовними клубами, курсами, беруть участь в організації круглих столів, фактично займаючись українізацією молодіжного середовища.
- …І будуть відслідковувати факти порушення мовних прав студентів?
- Так. Це також потрібно і з точки зору виконання закону про вищу освіту, коли студентам надається максимальні повноваження і права. Ми повинні ефективно допомагати молоді, який розбудовуватиме українське суспільство. Їм сьогодні треба працювати мовними омбудсменами, перевіряти себе як волонтерів, вони повинні сьогодні бути максимально готовими до захисту України, в питаннях домедичної, військової підготовки, управління самоврядуванням і органами державної влади.
21 лютого у День рідної мови ми проведемо установчі збори Ради студентських мовних омбудсменів півдня України. Певен, що найближчим часом у нас буде і Рада студентських мовних омбудсменів України. Чим більше буде таких захисників, тим більше у нас буде української мови скрізь – і в молодіжному середовищі, і в інформаційному просторі, і в культурній та інших сферах.
- Наостанок у мене питання про функціонування української мови у сфері культури. Відома громадська діячка Ірина Фаріон в ефірі на каналі «Театральна риболовля» акцентувала на «лазівці» в мовному законі. Зокрема, говорила про те, що стаття 23-тя першим пунктом визначає: «Держава забезпечує застосування державної мови у сфері культури», а в другому пункті - дозволяє застосування інших мов під час культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів, «якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора заходу, а також у випадках, визначених законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України». Чим і користуються деякі заклади культурної сфери. Як приклад - прем’єра 3-го лютого 2023 року російською мовою вистави «Золоте теля» в Одеському академічному театрі музичної комедії ім. М.Водяного. На 12-му місяці повномасштабної війни… Чи відомо вам про цей факт і чи будете реагувати?
- Ми тут вбачаємо низку порушень, які стосуються не тільки цього факту, але й використання недержавної мови посадовими особами згаданого обласного комунального закладу. Ми не займаємося репертуарами, структурою і якістю мистецьких або культурних заходів, ми займаємося забезпеченням права громадян України незалежно від їхнього походження на доступ до інформації та послуг державною мовою.
А коли порушення мовного закону пояснюють захистом прав національних меншин, це утворює прецедент, який навряд чи є аргументованим. Мені здається, що тут є елементи маніпуляції, бо скажімо театральні колективи інших міст України вже давно прийняли рішення, що жодних спекуляцій на питаннях мови не буде.
Один із яскравих прикладів - Київський національний академічний театр драми імені Лесі Українки. До 24-го лютого минулого року в їхньому репертуарі були вистави, в тому числі недержавною мовою. 24-го лютого під час обстрілів Києва колектив прийняв одноголосне рішення: тільки українська мова! Крім того, вони були серед перших, хто ініціював вилучення з назви слова «російської» - до 24-го лютого 2022 року це був «Київський національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки».
Ці приклади є знаковими для нашої держави. Подібні порушення були і в Одеській опері, але 24-го лютого для всіх стало рубіконом. І це - наше народне доягнення. Словом, як і колективу Секретаріату Уповноваженого, який з пеших днів повномасштабного вторгнення перейшов на інший режим роботи. П’ятеро наших колег на фронті, мої представники створили гуманітарні хаби, водночас розвиваючи ключові напрямки діяльності. Крім найбільшої мережі безкоштовних мовних курсів, ми збираємо факти лінгвоциду на тимчасово окупованих територіях, співпрацюємо з місцевою владою, правоохоронними структурами та правозахисними організаціями. Ми першими увійшли до Європейської федерації національних мовних інституцій, тому про нашу ефективність знають у країнах ЄС.
Наголошую: рубікон перейдено 24-го лютого. Сьогодні ні у кого не виникає жодного сумніву, що мовний фронт, який ми обстоюємо всім українським народом, це і є наша реакція на століття лінгвоциду, приниження, витіснення української мови.
Ми живемо в історичні часи, коли остаточно залишаємо на устах українців українську мову як правічну мову, як мову єднання, як мову, яка є демонстрацією нашої ідентичності, гідності і свободи.
Любов Базів. Київ