Чи є законні підстави для офіційної чи фактичної двомовності в публічному просторі?

До цього часу в Україні та за її межами часом точаться дискусії щодо українсько-російської двомовності в публічному просторі. Конституційний Суд України поставив крапку в рішенні від 14.07.21 № 1-р/2021:

“Україна є унітарною державою, в якій немає об’єктивних передумов для запровадження офіційної двомовності. Тому пропаганда або інша практична діяльність, спрямована на юридичне запровадження в Україні другої державної мови, фактичне насаджування українсько-російської двомовності в будь-якій ділянці публічного спілкування, а також проголошення діалектів української мови окремими мовами є несумісними з конституційно визначеним статусом української мови як державної”.

У своїх висновках КСУ спирається на позицію Європейського суду з прав людини [рішення у справі "Mentzen v. Latvia" від 7 грудня 2004 року (заява № 71074/01)], який констатував, що “надаючи певній мові статусу своєї офіційної, держава в принципі бере на себе зобов’язання забезпечувати своїм громадянам право безперешкодно використовувати цю мову з метою як отримання, так і поширення інформації - не лише в їхньому приватному житті, але й у їхніх відносинах із органами публічної влади. Суд вважає, що насамперед саме з такого погляду слід розглядати заходи на захист означеної мови. Інакше кажучи, у понятті офіційної мови беззастережно є наявними певні суб’єктивні права, що належать носіям такої мови".

Отже КСУ зазначає, що “одним із таких суб’єктивних прав кожного громадянина України як споживача (у ролі читача, глядача, слухача) - безвідносно до етнічного походження - є право на отримання інформації державною мовою. Громадянин України не має обов’язку володіти іншою мовою, ніж державна, тому надання йому - як споживачеві - поза його волею інформації іншою мовою, ніж державна, є порушенням його прав, що є несумісним із Конституцією України. Не відповідає конституційному статусові української мови як єдиної державної застосування режиму двомовності в публічному просторі шляхом змішування української мови з будь-якою іншою, зокрема коли телевізійне мовлення або радіомовлення в звуковій формі здійснюється одночасно двома мовами - українською та іншою, що не тільки становить порушення права громадянина України на отримання інформації державною мовою, а й спричиняє зовнішнє звуження простору вживання української мови, підриває зсередини саму її систему, спотворює її структуру, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, зумовлюючи її занепад”.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь наголошує: ”Українсько-російська двомовність, яку ми спостерігаємо в різних сферах та в телерадіоефірі зокрема, - рудимент колоніальності як наслідок тривалого російщення українців.  На жаль, навіть в умовах війни з росією комусь вважається нормою артикулювати згадану двомовність та намагатися обійти закон. Такий підхід є дискримінаційним по відношенню до громадянина України, який не зобов’язаний володіти іншою мовою, ніж державна. Саме про це йдеться в рішенні КСУ, яке є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим”.