Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремень  в інтерв’ю "Діловій столиці" розказав про проблеми виконання мовного закону в освітній сфері, популяризацію української та те, в яких регіонах України ситуація зі сприйняттям закону найскладніша

Журналістка: Вікторія Хожаінова

До вас звертаються зі скаргами на порушення мовного законодавства. Ви писали, що найбільше скарг надходить з Києва, Київщини та Львівщини. Звідки приходить найменше скарг?

Найменше скарг у нас зафіксовано якраз на півдні й на сході України. Й, можливо, це викликано певною дещицею невисокої активності місцевих мешканців на ті ймовірні порушення, які є. Але закон не вимагає суворого покарання за ненадання інформації українською мовою. Закон вимагає надання інформації будь-якою іншою мовою за згодою сторін. Я так спостерігаю, що на півдні й на сході сторони доходять спільної думки та домовляються, якою мовою було б цікавіше й важливіше їм спілкуватися у супермаркеті чи аптеці.

За великим рахунком, я дуже хотів би, щоб визначена законом норма про обов’язковість ухвалення державної програми розвитку панування української мови, так само як і запуск державних курсів із безкоштовного вивчення української мови, все ж таки вже були запущені. Це надзвичайно важливо, бо такі речі не лише прописані законом, вони диктуються часом і дійсністю. Якщо у переважній більшості сільські мешканці володіють українською мовою на достатньому рівні, і це стосується і мого рідного півдня, і сходу, де я бував і буваю досить часто із відрядженнями, то в обласних центрах ситуація дещо складніша.

Але я дуже тішуся з того, що місцева влада розпочала або продовжує мовні курси для своїх співробітників. Скажімо, окремі мерії, облдержадміністрації запустили такі курси для державних службовців. Або, скажімо, у Миколаєві на підприємстві "МиколаївВодоканал" організували такі курси для працівників абонентського відділу. Ці та багато інших прикладів, які ми бачимо та фіксуємо, демонструють, що соціально відповідальний бізнес відкритий для задоволення потреб своїх співробітників і він націлений не лише на те, щоб гарантувати їм якісні умови праці, її оплати, але й достатні мовні компетентності, які вони забезпечують організацією таких мовних курсів.

Якщо київська сфера обслуговування ще, переважно, дотримується норм мовного закону, у регіонах ситуація подекуди критична. Наскільки складною є ситуація по Україні загалом?

Попри статистику, яку ми оприлюднили на сайті уповноваженого із захисту державної мови, я вважаю, що все ж таки ми є свідками позитивної динаміки, коли мовне законодавство, а також сфери, де застосовують українську мову, стають природними, масовими й такими, що надихають на оптимізм. Принаймні два чи п’ять, чи навіть десять років тому складно було собі уявити, що прийшовши до філії банку, до супермаркету чи до кав’ярні вас могли зустріти українською мовою і, крім іншого, надати відповідну інформацію та послуги державною мовою. Але сьогодні це вже реальність, це очевидна дійсність, свідками якої ми є.

Тому питання і завдання до місцевої влади — це, звичайно ж, стимулювати й робити все необхідне й від них залежне, з тим, щоби права громадян на отримання інформації та послуг були забезпечені. І я тут говорю про наймасовіші сфери: передусім, це сфера обслуговування, сфера комунального транспорту, адміністративні й медичні послуги, звичайно, освітні послуги (які набули свого особливо звучання), а також це послуги інтернет-магазинів. В умовах пандемії та "червоної" зони, в яку вступила столиця, а також частина регіонів України, ми розуміємо, що частина закладів громадського харчування зараз закриті, крім торгівлі на винос. Звісно, сайти, які надають такі послуги у сфері обслуговування, мають бути україномовними, й це один з критеріїв 30 статті, які набула чинності 16 січня 2021 року.

Хочу сказати про ще одну важливу деталь, яка стосується переслідувань громадян України на окупованих територіях за державну мову. Ми оприлюднили свою спеціальну доповідь, якою визначили, що все те, що відбувається на окупованих територіях — частинах Донецької та Луганської областей — підпадає під категорію так званого лінгвоциду. Це дискримінація людей за мовною ознакою. Це є порушенням прав людини й з цього приводу ми звернулися як до Кабінету міністрів з проханням розробити всі відповідні нормативи та правові акти, так і до міжнародних правових організацій з тим, щоб вони втрутилися у цю кричущу ситуацію.

Наскільки складною є ситуація в освітній сфері? Адже попри те, що її давно зобов’язали перейти на українську, багато вчителів, особливо на сході й півдні, не хочуть або не можуть викладати нею. Як з цим боротися?

Насправді потрібно з цим боротися за допомогою тих ресурсів, які у нас є, бо закон не має зворотної дії, закон має виконуватися. І дуже прикро, коли, скажімо, під час навчально-виховного процесу вчителі, педагогічні працівники спілкуються з учнями державною мовою, а на перервах, позашкіллі, під час засідань педагогічних рад, проведення батьківських зборів послуговуються недержавною мовою. Це має бути змінено ще й тому, для мене принципово важливо, щоб це стосувалося не лише закладів освіти, які завжди працювали із дотриманням мовного законодавства, але й тих закладів, які з 1 вересня набрали дітей до україномовних класів при тому, що раніше вони навчали дітей російською мовою.

На мою адресу надійшли скарги, зокрема з Миколаєва, щодо того, що національними меншими почали вважати російськомовних дітей. Я вважаю, що це неправда й підміна понять, тому що російськомовні громадяни України не є національною меншиною. Вони русифіковані. Тому, звичайно, ми будемо надсилати на адресу Миколаївської міської ради та міського управління освіти наше звернення з тим, щоб робота була приведена у відповідність. Відповідно до хартії регіональних мов, національними меншинами є ті, які перебувають на межі зникнення або не мають своєї рідної землі. Тому це стосується, у першу чергу, кримських татар, якість освіти й доступ до освіти яких перебуває під великим сумнівом.

У регіонах траплялися ситуації, коли персонал закладів відмовлявся обслуговувати клієнтів українською мовою. Було й таке, що відвідувачі ображали працівників, які виконували мовний закон. Скарг на кого все ж більше: сферу обслуговування чи тих, хто нею користується?

Найбільше скарг у нас якраз на сайти, які не мають (україномовних — ред.) інтернет-версій. Тому ми на це звертаємо увагу. Звичайно, є у нас є й означені вами скарги. Вони стосуються і депутатів місцевих рад, й окремих чиновників, співробітників окремих комунальних підприємств, але найбільше вони стосуються, по-перше, відсутності україномовної версії на сайтах, а по-друге — відмови надавати інформацію та послуги державною мовою громадянам України. На моє переконання, — це порушення прав людини, яке повинно особливо жорстко каратися.

Мін’юст подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адмінсуду у справі про скасування ОАСК нового українського правопису. Як ви гадаєте, чим завершиться цей скандал з рішенням Окружного суду?

Я не маю жодного сумніву, що це — політичне загравання одним із суб’єктів подання такої скарги до Київського окружного апеляційного суду. Натомість хочу підтвердити, що я, як уповноважений, рішуче підтримуватиму позицію Кабінету міністрів з тим, щоби затверджене рішення по новому правопису залишилося чинним.

Я вважаю, що сьогодні мова повинна бути захищена. Сьогодні політикам потрібно займатися реформами, економічною сталістю, боротьбою з наслідками коронавірусу і пандемії, національною безпекою. А питання мови — це питання духовне і світоглядне, тому для мови потрібно створювати гарні умови, щоб якомога більша кількість громадян спілкувалася нею, думала нею, жила нею.

Яких способів популяризації української зараз не вистачає українській владі й суспільству загалом?

Немає межі досконалості, але треба виходити з бази. Має бути державна програма розвитку панування української мови, мовні курси, повинне бути чітке й обов’язкове виконання мовного законодавства в різних сферах: і в рекламі, і на телебаченні, і в медіа, і в транспорті, і, звичайно, в роботі органів державної влади й місцевого самоврядування.

Я думаю, що мають з’являтися нові цікаві форми залучення громадян України до української мови, вдосконалення володіння нею. В умовах пандемії одним із шляхів можуть бути дистанційні курси. Такі курси можуть бути поширені зокрема на молодь на окупованих територіях, яка готується до вступу до українських вищих навчальних закладів, а також до громадян інших країн українського походження.

Спільно з Міністерством закордонних справ ми розробляємо проєкт під умовною назвою "Reconnect", у контексті якого хочемо залучати молодь українського походження до навчання в українських університетах, відкриття бізнесу в Україні, туристичних поїздок до батьківщини. До всього того, що називається "об’єднання світового українства". Натомість хочу сказати, що разом із Міністерством освіти і науки ми розробляємо проєкт шкільного музею української мови. Я думаю, що це буде один із ключових концептів, з яким ми будемо розпочинати новий 2021 та 2022-ий навчальні роки. Вважаю, що таких музеїв української мови, так само як і оновлених шкільних музеїв, як і оновленого змісту патріотичного виховання в закладах загальної середньої освіти вкрай не вистачає. Я, як уповноважений, докладатиму максимум зусиль, щоб ця робота була проведена своєчасно і якісно.

Як ви вважаєте, чи залишилися позаду наймасштабніші суперечки щодо необхідності спілкування українською на офіційному рівні чи українську мову ще чекають подібні виклики у майбутньому?

Я думаю, що їх не буде, коли буде консолідоване розуміння суспільства, що мова — це та сфера, яка має бути збережена, так само як і питання, пов’язані з національною безпекою, бо захист української мови — це захист національних інтересів. Тому кожен свідомий громадянин повинен дбати про українську мову так само, як і про суверенітет, територіальну цілісність та безпеку свого рідного народу.

Що б ви порадили людям, які з політичних чи особистих причин палко виступають за захист російської в Україні й всіляко намагаються дискредитувати українську?

В Україні Росії ніколи не буде. В Україні треба будувати й розбудовувати свою національну самість, ідентичність, школу, підвищувати боєздатність збройних сил, утверджувати рівень уваги до державних інституцій, не забуваючи, звичайно, про те, що Україна є багатонаціональною, у нас є представники кримськотатарського народу, національних меншин, самобутності яких так само треба розвивати. Але в Україні, в першу чергу, треба думати про те, як розвивати державну мову, яка є мовою порозуміння й консолідації між різними регіонами, соціумом, вона є мовою світового масштабу. Нею спілкуються десятки мільйонів як в Україні, так і за кордоном, якщо говорити про громадян українського походження.

Останніми роками частка російської мови на загальнонаціональних телеканалах, попри квоти, зростає. Чому так відбувається? Що можна з цим зробити?

Вона зростає тому, що є чітко визначене законодавство, але водночас треба слідкувати й за змістом інформаційних повідомлень, які лунають українською мовою. Щоб там не було жодним чином елементів ворожості, роздвоєності, протистоянь, конфліктів, дискримінації за мовною ознакою, тому спільно із Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, з якими ми підписали меморандум, ми працюємо над тим, щоб українські медіа дотримувалися мовного законодавства й всіляко сприяли консолідації українського народу.

Секретар РНБО Олексій Данілов запропонував зробити англійську другою державною в Україні. Як ви ставитеся до такої ініціативи?

Сама по собі ініціатива абсолютно позитивна, вона відповідає тим настроям, які панують у суспільстві. Не секрет, що сьогодні у закладах загальної середньої освіти кожен здобувач вивчає додатково одну або кілька іноземних мов. Тобто неформально випускник типової української школи володіє на рівні з українською ще й англійською, німецькою та іншими мовами Європейського Союзу.

Звичайно, що для статусу англійської мови повинні бути відповідні державні програми, на це повинні бути відповідні видатки, а також належне сучасне забезпечення з тим, щоби мовні компетенції всіляко активно розвивалися. Я вважаю, що чим більше мов знаєш, тим більше разів ти людина, але неможливо вивчити англійську, якщо не володієш державною на достатньому рівні. Бо тільки українська мова дає можливість імплементації до українського суспільства для пошуку нових робочих місць, створення нових можливостей і, звичайно, для реалізації індивідуальної, освітньої, професійної й людської траєкторії.

Яким, на вашу думку, має бути місце російської мови в Україні?

Російська мова — одна із найпоширеніших мов світу, вона розвивається і буде розвиватися. Жодним чином її викреслювати із мовного фону України не можна, але не можна ігнорувати національні інтереси. Ніхто не забороняє сьогодні у спеціальних класах вивчати російську мову, ніхто не забороняє друкувати літературу російською мовою, читати, захоплюватися тощо. Але коли у нас відбувається нав’язування, коли говорять про порушення прав російськомовних громадян, я хочу сказати про таке: єдиною державною в Україні є українська і держава має сприяти, в першу чергу, розвитку української мови, створюючи кращі умови й для інших мов, якими послуговуються громадяни України, бо це їхні права, але є й обов’язки, й відповідальність.