“Ми пам'ятаємо, як протягом століть московська злочинна орда чинила геноцид – етноцид – лінгвоцид на українській землі”, – про це пише у своїй колонці на “Укрінформі” Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.

“Ми пам'ятаємо про Батуринську трагедію, коли московські війська захопили і знищили гетьманську столицю.

Ми пам'ятаємо, як за наказом Катерини ІІ було знищено Запорізьку Січ.

Ми пам'ятаємо бій під Крутами, сміливих українських студентів-курсантів, яким ціною власного життя вдалося зупинити більшовицький наступ на Київ у 1918-му.

Ми пам'ятаємо, як більшовики знищили наші державотворчі перспективи, окупувавши Україну з примусовим входженням до складу ”тюрми народів".

Ми пам'ятаємо, як наш народ знищували голодом у 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках. Голодомор – геноцид проти мільйонів українців.

Ми пам'ятаємо, як у 1929-му розпочалась тотальна примусова колективізація.

Ми пам'ятаємо, як у 1930-му розпочалося знищення села: наші заможні й працьовиті селяни зазнали безжальних репресій – сталінського "розкуркулення".

Ми пам'ятаємо, як в урочищі Сандармох у 1937-му розстріляли українську еліту: нашу літературну, наукову, мистецьку, військову інтелігенцію.

Ми пам'ятаємо, як протягом трьох травневих днів 1944-го депортували з Криму кримськотатарський народ.

Ми пам’ятаємо імена закатованих борців за Україну – учасників визвольного руху.

Ми пам'ятаємо про репресії покоління “шістдесятників”, дисидентів і відсидентів, переслідування вільнодумних, масові арешти за сфабрикованими доказами, примусове лікування в психлікарнях, страшні обвинувальні вироки, заслання в колоніях суворого режиму за "антирадянську агітацію і пропаганду".

Ми не забудемо “мовну політику” більшовиків. Духовне і фізичне знищення. Потужний спротив і поворотний терор, хвилі зросійщення і манкуртства. Підпалення бібліотек і театрів. Ліквідація церкви та духівництва. Закриття українських шкіл. Ліквідацію культури. Викрадення цінностей. Виселення, викрадення, залякування, приниження, вбивства духовних лідерів.

Ми пам’ятаємо страждання, горе і біди, які випали на долю мільйонів громадян незалежних республік, які вирвалися з російських пазурів.

Ми пам'ятаємо про російське збройне вторгнення до Криму в 2014-му і подальше переслідування і вбивства наших громадян на півострові.

Ми пам'ятаємо про військове захоплення влади в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Ми пам'ятаємо про Іловайськ, Дебацьцеве, Волноваху, Донецький аеропорт...

Ми пам'ятаємо про всіх політичних в'язнів, які нині знаходяться у російських катівнях.

Ми пам'ятаємо, як 24 лютого 2022 року прокинулись о 5 ранку від вибухів та обстрілів України.

Ми пам'ятаємо про бомбардування Маріуполя, Харкова, Бородянки, Сум, Ірпеня, Бучі, Житомира, Охтирки, Чернігова, Малина, Коростеня, Миколаєва, Василькова, Тростянця та усіх інших українських міст і містечок; розстріл машин із цивільними; ракетні удари по школах, дитячих садках, пологових будинках, онколікарнях; підступні обстріли “зелених коридорів”, біженців, лікарів…

Ми пам'ятаємо про два з половиною мільйони українців, які за ці дні змушено виїхали з України.

Ми пам'ятаємо про розстріл волонтерів у Бучі.

Ми пам'ятаємо про жорстокий обстріл пологового будинку в Маріуполі.

Ми пам'ятаємо про всі злочили східного сусіда. І ця пам'ять робить нас сильнішими.

Сьогодні ми єдині у своєму прагненні здолати ворога.

Волелюбний, нескорений, мужній український народ виборює свою свободу.

Ми – єдиний щит Європи та всього світу.

Наша безстрашна, сильна і непереможна армія – гарант вільного життя.

Українські дипломати – бойове військо безпрецедентних акцій проти ворога.

Армія волонтерів – армія жертводавців світу.

Світове українство, яке об’єднало людство, – наша сила, міць і віра в перемогу.

Переможемо!

Слава Україні!

Героям слава!”