Про гуманітарну політику та про інтеграцію України до родини європейських мовних інституцій "Тиждень" поспілкувався з Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кременем.

Як ви оцінюєте свій рік роботи на посту мовного омбудсмена?

- 8 липня виповнився рік, відколи я перебуваю на посаді Уповноваженого із захисту української мови. Попри труднощі з пандемією, часовими, кадровими, матеріально-технічними та ресурсними обмеженнями, за рекордно короткий час нам вдалося забезпечити початок повноцінної роботи Секретаріату та здійснити широку інформаційно-роз’яснювальну роботу щодо тих норм Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», які набули чинності, а також тих, які мають запрацювати у 2021-му.

Зважаючи на важливість вивчення європейського досвіду щодо формування та реалізації мовної політики, поступово налагоджуємо міжнародні партнерські контакти. Зокрема з балтійськими країнами. Для нас дуже важливим є поглиблення подальшої співпраці з європейськими інституціями, які забезпечують функціонування державної мови шляхом реалізації ефективної мовної політики. Їхній досвід — це нові обрії того, як можна розвивати українську мову, а також захищати права громадян України отримувати інформацію та послуги державною мовою. Мовна інтеграція України до родини європейських мовних інституцій сприятиме тому, щоб українська стала офіційною мовою європейського співтовариства.

Як відбувається імплементація закону? Які труднощі? Чи значна протидія з боку влади? А з боку суспільства?

- З боку суспільства ми бачимо майже 100% підтримку. І це найважливіше! Але труднощі, звісно, також є. За час, що я перебуваю на посаді Уповноваженого, було здійснено не менш ніж 15 законодавчих атак на мовний закон. Якось хотіли відтермінувати штрафи за порушення мовного закону, якось — скасувати з 16 січня перехід сфери обслуговування на українську. Зараз у парламенті з’явилися нові законопроєкти: № 5554 та № 5554–1, які мають на меті з 16 липня відтермінувати норму закону про 100% дублювання фільмів державною мовою. Ці законодавчі ініціативи Верховна Рада України не може підтримати, бо вони суперечать Конституції. Адже згадаймо статтю 10 Основ­ного Закону: держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Тому відтермінування норми про дублювання іноземних фільмів українською — це порушення права громадян України, які хочуть нарешті дивитися фільми рідною мовою.

Такі цинічні законодавчі вкиди не мають ані сподівань, ані пояснень, жодної логіки й, відповідно, — перспектив. Чергові атаки на мовний закон лише вкотре демонструють, що ми рухаємося в правильному напрямі.

Прикро констатувати, що у 2021 році, на 30-му році незалежності, стабільно високою залишається кількість звернень громадян щодо порушення мовного законодавства посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування. Фактично десята частина від усієї кількості скарг і звернень, які надходять на нашу адресу, стосуються вживання недержавної мови при виконанні службових обов’язків депутатами місцевих, районних та обласних рад. Неприпустимо, коли в умовах війни на Сході України деякі посадовці ігнорують державну мову й розмовляють на сесіях мовою агресора.

Чинна влада, зокрема в особах президента та спікера, неодноразово висловлювала претензії до мовного закону. Депутати від президентської партії подають законопроєкти, які мають на меті знівелювати закон або відтермінувати набуття чинності його норм. Це триває вже роками. Влада не розуміє справжньої потреби підтримки української мови та її значення для нашої державності чи є якісь інші причини такої поведінки?

- Згадаймо слова президента України Володимира Зеленського, які він сказав щодо української мови на форумі «Україна 30» навесні цього року. У нашій країні державна мова єдина — українська. Якщо продовжити його слова, то для державної мови повинно бути створено найкращі умови. Має бути імплементовано й ефективно діяти закон про мову. Отже, до кінця року, як це визначено стратегією дій Кабінету Міністрів України на 2021 рік, має з’явитися державна програма з розвитку й опанування української мови. Я вважаю, що це один із ключових документів. Це той документ, який дасть інструментарій, щоб здійснювати роботу з роз’яснень основних норм закону про мову для якомога більшої кількості громадян. Невіддільним атрибутом гуманітарних змін, як це визначено мовним законом, повинні стати також курси з безплатного вивчення державної мови, що мають бути доступними для громадян України.

Як ви гадаєте, чи варто акцентувати на тому, що наша мовна й загалом гуманітарна політика за своєю суттю є деколонізаційною? Чи зробить таке формулювання питання цю нашу політику зрозумілішою решті світу?

- Насамперед треба пам’ятати свою історію. Упродовж багатьох століть українська мова зазнавала численних заборон та утисків. Безумовно, це не могло не позначитися на її розвитку. Та попри все наша мова стала тим головним об’єднувальним фактором, довкола якого українці згуртувалися. Звісно, якщо глянути на сусідні країни — Литву, Латвію — та їхню мовну політику, то вони пішли далеко вперед. Мовне законодавство в цих країнах з’явилося не у 2019 році, як в Україні, а ще в 1990-х, одразу після проголошення незалежності. Хоча й у цих країнах були непрості мовні баталії в 1990-х та у 2000-х. Але це не завадило їм надати найкращі можливості для розвитку й функціонування своїх мов. У цих країнах громадяни, які влаштовуються на роботу до будь-якої установи, разом з іншими документами мають обов’язково подати сертифікат на рівень володіння державною мовою. Інакше такий громадянин буде вічним безробітним. Ми лише підходимо до цього етапу — з 16 липня, на 30-му році незалежності, в Україні нарешті має розпочатися екзаменування на рівень володіння державною мовою для майбутніх держслужбовців та осіб, які претендують на громадянство.

Усі чудово розуміють, і наші європейські та американські партнери зокрема, що мовне питання в Україні завжди було політичним, до того ж не без допомоги Росії. Водночас напередодні парламентських чи місцевих виборів мовні баталії в Україні зазвичай загострюються. Спрацьовує «п’ята колона», яка постійно намагається нас роз’єднати.

16 липня набудуть чинності нові норми закону. Вони досить радикальні як для суспільства, яке звикло жити в парадигмі «какая разніца». Тому не дивно, що є чимало охочих не допустити цього. Як ви бачите проходження цього етапу імплементації закону? Чи можуть з’явитися сюрпризи від законодавців? (У парламенті зареєстровано кілька законопроєктів.) Чи можливий бойкот з боку тих, хто через пандемію досі не встиг «підготуватися»?

- Норма про демонстрування кінофільмів, вироблених в Україні, українською мовою, мала найжорсткіше протистояння в парламенті. Невдоволення лунає й від телеканалів, які вже в другій половині липня не зможуть транслювати фільми та серіали російською з українськими субтитрами, як роблять зараз.

Тому я розглядаю появу законопроєктів щодо відтермінування чи скасування цієї норми як реалізацію інтересів окремих кіновиробників, які, на превеликий жаль, досі не готові забезпечувати право українців отримувати інформацію та послуги державною мовою.

Але згадаймо, як нас усіх лякали 16 січня, коли сфера обслуговування заговорила українською. Нам казали про «мовні патрулі», «інструкції для стукачів», «методички павліків морозових», «распяті русскоязичні бабушки»… та попри все, шалена кампанія брехні та фейкових лякалок провалилася.

Ви були серед учасників акції на підтримку української книжки в рамках ініціативи «Українська книжкова революція» в перший день Книжкового арсеналу, які передавали народним депутатам і чиновникам вимоги щодо запровадження законодавчих стимулів для стабільного видання й розповсюдження українських книжок, а також зростання популярності та рівня читання в Україні. Чи відстежуєте ви ситуацію й чи сприяєте процесу, щоб ці вимоги було почуто? Чи збираються їх виконувати?

- Сьогодні в нас справді немає системної підтримки української книжки, письменників і видавців. Зникають книгарні, українські автори самі змушені шукати кошти для видання своїх книжок. Але пропоную не забувати, що боротьба за українську книжку — це також боротьба за українську мову, Конституцію й державу.

Нині основним завданням «Української книжкової революції» є припинення російської книжкової експансії на українському ринку, яка триває вже 30-й рік поспіль.

Спілкувався: Роман Малко