Щоразу, коли Україні доводиться боронитися від ворога, мовне питання стає важливим вектором контрнаступу. Ми гостро це відчули з 24 лютого 2022 року.
Лінгвоцид і як йому протистояти, дві хвилі імплементації Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у 2022 році, майданчики опанування та вдосконалення української мови, а також зміни в освітніх програмах — про це спеціально для «Соціальної інформаційної платформи» розповів Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
— Російські мовні міфи поширювалися в Україні та світі десятиліттями. В умовах війни боротьба з ними стала ще гострішою. На що спрямована дезінформація ворога в мовному питанні? Як можемо протистояти цьому?
— Важливо підкреслити, що 24 лютого 2022 року стало вирішальним історичним вектором відновлення українського контрнаступу проти справжніх ворогів. Вони були представлені й у вигляді «п’ятої колони» окремих політичних сил, які, на жаль, і у Верховній Раді України намагалися дестабілізувати ситуацію.
Вороги української держави не могли вибачити відновлення української незалежності в 1991 році. Але за майже рік повномасштабного вторгнення українська нація продемонструвала світові не тільки свою єдність, не тільки боєздатність Збройних сил, але й розуміння й бачення свого майбутнього в Європейському Союзі, у лавах НАТО, світі.
Ми сьогодні є законодавцями демократичних змін. Ми рішуче стоїмо на шляху реформ. І українська мова є одним з векторів, які поширюють нашу екзистенцію, нашу віру в завтрашній день. Українська мова — це не тільки визначений законом засіб комунікації, це основа нашого буття, це дух, це воля, це простір свободи, це наша честь і гідність. Тому з часу, як Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набув чинності три роки тому, було кілька хвиль його імплементації. Але, я думаю, що найголовнішим мірилом, яке остаточно закріпило статус української мови як мови консолідації, стало саме 24 лютого. Воно перевернуло свідомість навіть тих, хто сумнівався, хто не вірив і хто піддавав спротиву утвердження української як мови нашого буття. Тому 22 рік — це не тільки боротьба з дезінформацією, це зміцнення української державності, найпотужнішого фактора нашої єдності за роки незалежності.
— Тобто протистояти цьому ми можемо, виключно спілкуючись українською?
— Звичайно. У першу чергу, це мірило й показник «свій-чужий». Бо люди масово почали переходити на спілкування українською мовою. Дуже важливо, що у 2022 році почали організовуватися курси з української мови. З нашої ініціативи таких локацій в Україні стало не менше 350.
Третє — це питання деколонізації, декомунізації й дерусифікації нашого простору. Мається на увазі топоніміка, назви населених пунктів. Це наші маркери ідентичності та культури. Тому це питання не про Пушкіна чи прибирання того, що було пов’язано з радянським періодом. Це відновлення нашої історичної пам’яті на тілі української держави. Це також увічнення прізвищ славетних захисників України, які загинули, починаючи з 2014 року, і набагато раніше. Це й боротьба з проросійськими наративами, і деміфологізація ворожих ідей, що, мовляв, є обмеження на використання інших мов.
Що стосується нашої інституції, то її називали ледь не «мовною поліцією», а мене російська пропаганда іменувала «шпрехінфюрером». Що стосується накладення штрафів на порушників закону, то говорили, що це буде обмежувати права, знищувати малий і середній бізнес, або знищувати телебачення, окремі установи культури тощо. Але ми побачили, що у 2022 році українська мова скрізь: чи це інтернет, чи сфера культури, чи сфера обслуговування й транспорт, чи освіта й наука, чи застосування в органах державної влади й місцевого самоврядування. І це надзвичайно важливий параметр.
Нашу діяльність активно підтримують європейські партнери. 21 березня 2022 року нас прийняли до Європейської федерації національних мовних інституцій країн-членів ЄС. Ці країни європейського співтовариства мають аналогічні мовні інституції, які, з одного боку, займаються питанням стандартів і досліджень мови, термінологією, у тому числі топонімами тощо, але з іншого боку, вони контролюють і застосування своїх державних мов. І мені дуже приємно, що наша позиція й наші виступи дуже схвально сприймаються.
Ми продовжуємо роботу з пошуку матеріалів, пов’язаних з лінгвоцидом, тобто переслідуванням громадян України на окупованих територіях за мовною ознакою. Випустили вже десятий дайджест, який поширюється українською та англійською мовами, у тому числі серед правозахисних організацій і правоохоронних структур, надсилається на адресу ОБСЄ та інших міжнародних організацій.
Боротьба проти української мови, нації, ідентичності триває. І боротьба проти всього українського триває зараз на окупованих територіях, де вилучаються українські книжки, де переслідуються вчителі, де викидається українська шкільна програма й натомість нав’язується російське. У їхніх підручниках Революція гідності називається переворотом, українських діячів культури, історії та сучасності називають ворогами, не визнають Голодомор 32–33 років. І цих прикладів дуже багато. Увесь цивілізований світ визнав дію російських злочинців в Україні справжніми актами геноциду проти українського народу.
— Ви торкнулися питання лінгвоциду. На окупованих територіях, наскільки я зрозуміла, це стосується більше сфери освітньої й сфери культурної. Так?
— Звичайно, це стосується всіх без виключення сфер. Але лінгвоцид як один з елементів геноциду несе непоправну, смертельну, небезпечну для людяності й людства шкоду. Але це політика, якою займається наш ворог впродовж трьох століть. Пригадаймо масові репресії, переслідування людей творчих, обдарованих. Згадаймо плеяду «розстріляного відродження», дисидентів, вилучення українських книжок і заборону української мови в освітньому процесі — усе це вже було. Тому те, що відбувається сьогодні в окупації — у Маріуполі чи в Мелітополі — абсолютно відповідає тому, що було й у радянські часи. Пригадайте вивіску «Маріуполь», яку замінювали на російськомовну. Пригадайте й те, що почали відновлювати пам’ятники карателям, вождям комуністичної епохи. Чого тільки вартий підпис — я знайшов в інтернеті — під пам’ятником Тарасу Шевченку написано, що він «вєлікій расійскій пает». Цих та інших прикладів дуже багато. Російські окупанти цим принизливо пишаються. Це продовження лінії так званої «денацифікації», їхньої злочинної так званої «військової операції». Усі ці злочини документуються й будуть доведені до суду.
— 16 липня 2022 року набула чинності стаття 27 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Які результати маємо на сьогодні? Як часто накладаються штрафи за мовні порушення?
— Минулого року було дві хвилі імплементації мовного закону. 16 січня українська мова стала обов’язковою для друкованих засобів масової інформації. Відтоді, якщо вони видалися на іншій, ніж державна, мові, мають виходити ще й державною мовою тим же накладом, шрифтом, обсягом тих же матеріалів і продаватися в точках свого продажу в кількості не меншій за 50 %. А 16 липня набула чинності інша стаття, яка передбачила обов’язковість стартової сторінки в інтернеті українською мовою. Йдеться про користувацький інтерфейс, розкладки на комп’ютерах, підписи на пральних машинах, прасках, телевізорах, пультах, автомобілях тощо. Водночас українська стала обов’язковою на стартовій сторінці інтернет-ресурсів. Якщо раніше можна було зайти на сайт і він пропонував ту або іншу мову для ознайомлення з інформацією, то з 16 липня сайт, який зареєстрований на території України, повинен мати стартову сторінку українською. Українська також стала обов’язковою й для інтернет-магазинів.
Також 16 липня набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими визначено, що порушення мовного закону можуть каратися санкціями. Вони передбачені у вигляді попередження, якщо це порушення незначне, або штрафами від 300 до 400 неоподаткованих мінімумів для громадян (від 5100 до 6800 грн).
З 16 липня наш моніторинг виявив велику кількість інтернет-ресурсів, де були ознаки порушення. Переважна кількість наших звернень закінчилася позитивно. Це означає, що власники сайтів, які продовжили працювати у 2022 році, а частина перестала працювати в силу різних причин, привели їх у відповідність. Звичайно, коли власники опинилися на окупованій території й не можуть підтримувати роботу ресурсів, то вони й досі могли залишатися недержавною мовою.
Це стосувалося також публічної діяльності осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. За результатами звернень громадян або нашого моніторингу, ми так само почали надсилати свої попередження й накладати деякі санкції.
Процедурно це виглядає таким чином, що один з представників уповноваженого складає акт про ознаки порушення. Відповідно до цього документа відбувається розгляд справи, на який ми запрошуємо фізичну або юридичну особу. Власне, безпосередньо під час зустрічі зі мною ми ухвалюємо рішення про санкції.
Були випадки, коли ми справді накладали санкції. Перший приклад стосувався наданих матеріалів студентами одного з київських університетів, коли викладач проводив заняття недержавною мовою, ігнорував застосування її як мови освітнього процесу. Під час нашої зустрічі й спілкування так і не було зрозуміло чіткої позиції, чи буде він дотримуватися закону, чи вважає він це за порушення зі свого боку. Я ухвалив рішення про накладення штрафу. Цей штраф був сплачений до місцевого бюджету, як і всі штрафи.
Аналогічні ситуації в нас були й по інших посадових особах. Але, звичайно, трапляються випадки, коли ми оголошуємо попередження й вважаємо, що цього достатньо. Як на мене, то порушувати мовний закон зараз — це виглядає неадекватно до особливостей воєнного стану. Дотримуватися мовного закону — це посилювати нашу боєздатність, утверджувати національну ідентичність, сприяти консолідації українського суспільства й захищати найцінніше, що в нас є. Українська мова якраз і є маркером нашої ідентичності. Тому це не про порушення конкретної людини в конкретному випадку. Це про порушення підвалин національної ідентичності й української державності.
— Пане Тарасе, ви говорили про моніторинг інтернет-ресурсів і онлайн-магазинів. Їх в Україні дуже велика кількість. Яким людським ресурсом ви це робите, яка команда у вас працює?
— Я пишаюся своїм секретаріатом уповноваженого із захисту державної мови. 24 лютого 2022 року п’ятеро співробітників пішли до лав Збройних сил України й героїчно захищають країну. Наш колектив — невеличкий: нас трошки більше як 25 осіб. Фізично такою кількістю людей охопити весь масив в інтернеті неможливо. Але питання мотивації власників таких сторінок, сайтів, інтернет-магазинів сьогодні зашкалює. 2022 рік — це рік культурного, духовного, інтелектуального й мовного прозріння громадян України незалежно від сфери, яку вони представляють. А 2023-й, на мою думку, стане роком перемоги української нації як такої, що виборює свободу, захищає цінності й утверджує українську як мову перемоги.
— За ініціативи уповноваженого відкрито близько 300 майданчиків з опанування мови. Як і де вони працюють? Хто може скористатися такими послугами?
— Починаючи з 2019 року, було сім хвиль імплементації мовного закону. Але були хвилі блокування і самого закону, і застосування його в окремих сферах. З 2020 року ми активно працюємо з керівниками місцевих громад, очільниками обласних адміністрацій і рад з тим, щоб були затверджені місцеві програми сприяння опануванню української мови. Вони передбачають організацію безкоштовних курсів і розмовних клубів з опанування або вдосконалення української мови. Минулого року в нас було чотири такі області. В умовах воєнного стану надзвичайно складно було зібрати депутатів, але мені дуже приємно, що серед тих областей, які затвердили ці програми, є Закарпатська й Одеська. Раніше затвердили такі програми Кіровоградська, Черкаська, Запорізька, Дніпропетровська. І я щиро радий, що найближчими місяцями, можливо, тижнями, аналогічні програми з’являться в переважній більшості інших областей.
Тому у 2022 році локацій для вивчення української мови спочатку було 50, а потім ми змогли їх збільшити до 350. Це говорить про важливість, великий інтерес і попит громадян України, які, ставши внутрішньо переміщеними особами, перебували в пошуках таких курсів. Бо справді, потрапивши в іншомовне, на їхню думку, середовище, вони не могли реалізувати тих чи інших своїх можливостей і прав. Велику допомогу нам надали заклади культури, освіти, бібліотеки, а також громадські організації.
За ініціативи проєкту «Єдині» вдалося організувати такі курси не тільки в Україні, але й дистанційно за кордоном. Вони користуються величезною популярністю. Адже мова сьогодні не лише про опанування, але й про вдосконалення. Рівень української мови повинен бути підтверджений, особливо, якщо людина претендує на певні посади. Національна комісія стандартів державної мови іспитує й видає сертифікати відповідного державного зразка. Важливо також, щоб нарешті була затверджена державна програма сприяння опануванню української мови. Бо та мережа обласних програм, курсів, інших можливостей, які з’явилися сьогодні, повинна бути виведена в один програмний документ.
Я поділяю концепцію Кабінету Міністрів України, що у 2023 році треба максимально сприяти тому, щоб розвивалася українська освіта. Бо це про завтрашній день, в якому будуть жити наші діти. Це про реформу нової української школи, це про вдосконалення змісту шкільних програм та очищення їх від проросійських наративів.
Ми спільно з міністром освіти Сергієм Шкарлетом, а також асоціацією вчителів зарубіжної літератури максимально сприяли тому, щоби шкільні програми із зарубіжної літератури були приведені у відповідність до світових практик. Коли ще на початку 2022 року в шкільних програмах із зарубіжної літератури було до 40 % російських творів — це свідчило про те, що це не зарубіжна література, а російська з елементами зарубіжної.
Але чому наші діти не мали доступу до читання творів лауреатів Нобелівської премії, величезної плеяди українських літераторів? Я як український літературознавець, син лауреата Шевченківської премії прекрасно розумію, наскільки це важливо для утвердження української ідентичності. Українська література — це українська історія. Це і героїчні, і трагічні сторінки нашого минулого, які обов’язково повинні бути засвоєні в школі.
Важливо збільшувати кількість годин на опанування української мови на прикордонних територіях, у тому числі в місцях компактного проживання національних меншин. І як би мене не критикували, але я маю закарпатське коріння й максимально сприяю тому, щоб у рідному для мого батька Закарпатті й в інших областях громадяни України незалежно від походження володіли українською не гірше, ніж рідною мовою. Крім цього, треба подбати, щоб українська мала додаткові можливості для свого статусу, як мова міжнародного спілкування. Бо вступ до ЄС передбачає статус української мови як мови ЄС. Це мова документообігу, діловодства, виступів, публічних заходів.
У 2022 році онлайн-ресурс вивчення мов Duolingo засвідчив, що приріст зацікавленості до української мови склав від 500 до 800 відсотків. Тому що українська — це мова переможців, це нові можливості для опанування тих сфер, тієї культури, яка до недавно була прикритою. Україна відкрилася, як культурна столиця світу. Це і аудіогіди, і переклади української літератури, і представлення її мовою оригіналу в різних куточках світу.
І Нобелівська премія вперше за всю історію її існування присуджена українці, яка займається правозахистом. Я буду сподіватися, що вона стане одним з амбасадорів української мови у світі, як одна з тих, хто не тільки виголосила свою промову українською, але й всіляко сприятиме українській ідентичності й фіксації матеріалів проти людяності, проти людства й українців під час війни.
— Щодо місцевих програм популяризації державної мови. Чи є приклади вдало розроблених проєктів таких програм?
— Ми не тільки ініціюємо, але й сприяємо тому, щоб такі програми з’являлися. Ми виступаємо як експерти, ініціюємо проведення круглих столів, долучаємося до участі в пленарних засіданнях громад. Незважаючи на те, що згідно із законом я є уповноваженим із захисту державної мови на території України, але, звичайно, я зацікавлений у тому, щоб української було більше там, де зараз вимушено перебувають наші біженці.
Я зацікавлений, щоби рівень володіння українською мовою представників світового українства був значно вищим. Щоб закордонні українці в 4–5 колінах мали мову, як містилище духовної культури, збереження цінності, релігійних уявлень, фольклору. Скоро ми побачимо величезну кількість будівельників, дорожників, військових, лікарів, студентської молоді, які поспішатимуть до України в пошуках нових можливостей. Україна у XXI столітті буде своєрідним «Ельдорадо» демократії, боротьби, країною нових можливостей і перспектив. Я в цей вірю. Це наша історична місія, ми її повинні виконати.
Авторки: Ганна Швець, Світлана Шевчук