"Державна мова – це не нагорода, не назва, це – функція. У будь-якій державі її мова працює, як і загалом функціонує держапарат. І, здебільшого, в управлінні будь-якою державою має брати участь одна мова. Україна – не виняток". Про це пише Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь у своєму блозі на "lb.ua".

"Однак сьогодні багато в кого виникає на перший погляд логічне запитання: чому в державі Україна треба захищати українську державну мову?

Політика захисту української мови на державному рівні є питанням національної безпеки, одним із основних елементів як конституційного ладу та національно-патріотичного виховання українців. Впровадження норм мовного закону стало ще одним доказом згаданого твердження та елементом такого виховання.

Роз’яснювальна робота з апелюванням як до історії, так і до сучасної світової практики, нещодавні висновки Конституційного суду України – роблять свою важливу справу у зміцненні державницького п’єдесталу української мови.

А щодо участі в цьому процесі КСУ, то, як стверджує народна мудрість: «Не було б щастя, та нещастя допомогло».

Як відомо, наші опоненти, звернувшись до КСУ за підтвердженням чи запереченням конституційності закону про українську мову, допомогли нам ще раз зосередити увагу суспільства на важливості мовного питання.

Нагадаємо, Конституційний суд України у рішенні від 14.07.2021 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» дійшов висновку, що загроза українській мові рівносильна загрозі існуванню української нації та її держави.

Тому «свідоме та систематичне невиконання та порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» може розцінюватися як зазіхання на визначений Конституцією України та цим Законом юридичний статус української мови як державної, бо будь-які зазіхання на юридичний статус української мови як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України», - йдеться у рішенні КСУ.

Водночас, важливо зазначити, що жодного спротиву імплементації нових мовних норм з боку суспільства ми не побачили. Навпаки: всіляка підтримка та сприяння у всіх сферах незалежно від куточка країни - гарантоване свідчення незворотності лагідної українізації. Так, попереду ще чимало копіткої роботи й боротьби. Однак, пройдені за цей короткий час уроки вибудовують перевірену досвідом стратегію подальших системних дій. Переконаний у тому, що разом ми відновимо чільне, поважне місце рідного, українського слова як в Україні, так і за кордоном. Державна мова - наше коріння, гідність і майбутнє.

Аксіома: якщо людина чує українську мову у садочку, в школі, в університеті, крамниці, з медіа, якщо отримує якісний український товар, то це лише посилює позиції української мови в Україні.

Також хочу зазначити, що в мовному питанні варто опиратись на нашу історію: близьку й далеку.

Так історично склалося, що політична й фінансова еліти виросли, на мою думку, з політичної еліти Радянського Союзу, з компартії, червоних директорів, їхніх синів.

І Конституційний суд України щодо цього зазначив, що нинішня мовна ситуація в Україні є багатокомпонентною, їй властиві неподолані остаточно наслідки мовної політики часів СРСР.

«Доказом того є визнання судами (в адміністративних і цивільних справах) фактів дискримінації етнічних українців унаслідок протиправної відмови державних органів та юридичних осіб приватного права, діяльність яких пов’язана з наданням послуг споживачам, надати інформацію українською мовою. Одним із сучасних об’єктивних чинників є те, що українська мова в Україні, попри її юридичний статус державної, як і раніше, усе ще залишається в стані, що загрожує її існуванню, а тому потребує як заходів особливого захисту, що випливають із приписів статті 3 Хартії (унаслідок того, що в окремих місцевостях етнічні українці опинилися в становищі дискримінованої національної меншини у власній країні), так і заходів підтримчої дії (affirmative action) з боку держави в Україні загалом», - стверджує КСУ.

Пригадаймо промовисті факти: в СРСР щоб чогось досягти, треба було показати Москві не лише свою лояльність, а й поклоніння, тому в середовищі чиновників, еліт усіх рівнів було модно - бездумно послугуватись іноземною російською мовою. А це своєю чергою, провокувало й певну частину суспільства. Особливо ту, яка зважала на кращий рівень достатку, здебільшого, в російськомовних родинах. Тож і питання достатку зіграло далеко не останню роль. І, як наслідок, для виправлення стереотипу радянського минулого, позбавлення комплексу меншовартості потрібен тривалий час.

Окрім того, у нас, на жаль, багата історія заборон української мови. Лише за останні 300 років виходило більше 50-ти указів, що намагалися не лише пригальмувати розвиток, а й знищити українську мову.

І цей шлейф минулих заборон настільки сильний, що вже після відновлення Незалежності України під час ухвалення Конституції йшла шалена, запекла боротьба за українську мову. Під різними приводами нам хотіли нав'язати двомовність. Лише з 12-го разу парламентарям вдалося закріпити у Конституції норму, згідно з якою державною мовою в нашій країні є українська.

Потім знадобилося ще 23 роки - аж поки у 2019-му на виконання 10 статті Конституції, яка вимагає забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, нарешті був ухвалений Закон України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Ця боротьба продовжується досі. Лише за два роки дії мовного Закону ми стали свідками численних спроб його скасувати чи здійснити ревізію окремих норм. Але цього разу в української мови є всі шанси вийти переможницею з битви за права й чільне місце в рідній державі".