Геніальна і багатогранна Леся Українка - безперечно, одна із найвизначніших постатей не лише в історії української літератури. Для усього світу вона - символ мужності та боротьби, незламності духу та безмежної любові до Батьківщини. Донька, сестра, дружина, подруга, письменниця, поетеса, драматургиня, перекладачка, фольклористка, активна учасниця українського національного руху… Якби страшна хвороба не забрала її так рано, може світ знав би Лесю Українку не лише як неперевершену майстриню Слова, а й як видатну художницю чи фортепіаністку! 

Про Лесю Українку, її поетичний талант, надзвичайний інтелект, силу волі, витримку, цілеспрямованість краще за все говорять самі українські письменники - її сучасники та нащадки. 

«З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого і поетичного слова. Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина чи не єдиний мужчина на всю новочасну соборну Україну», - писав про Лесю Іван Франко. За його словами, Леся Українка володіла вражаючим діапазоном поетично-емоційного висловлювання: «…від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього, гордого прокляття, що являється природною реакцією проти холодної зневіри».

Український письменник і громадський діяч Михайло Павлик так згадував про одну із зустрічей з нею у Львові: «Леся просто приголомшила мене своєю освіченістю й тонким розумом. Я думав, що вона живе лише поезією, але це далеко не так. Для свого віку це – геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!»

«Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню переломну добу…», - писав про письменницю Михайло Грушевський.

«Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму не побоялися устати проти гніту й рабства», - писав про неї Павло Тичина.

Василь Стус про Лесину Мавку казав: «Мавка – це мрія, це коротке сонце в сірому житті, Мавка – це свято, великдень душі. А Килина – це сірі будні, це сало з часником, це повна макітра вареників і жодної зірки над головою. «Життя» любить килин, а мавок убиває…»

Польський критик Флоріан Неуважний в столітні роковини з дня народження Українки зазначив: «Ціле життя - щоденно - вона жила і творила для майбутньої справедливої і вільної України, освітлюючи своєю творчістю і біографією наше сьогодні, викликаючи в своїх земляків і за межами України подив, пошану і почуття щастя від того, що існують такі, як вона, творці і люди».